Сьогодні важко переоцінити вплив та значення мас-медіа у суспільстві. Впливові видання задають ритм політичному та соціальному життю по всій земній кулі.
До класичних газет, радіо та телебачення додалися й соціальні мережі з широкою публікою зі всього світу.
Світові медіа-імперії неодноразово диктували політичний порядок денний – допомагали здобути або позбутися впливу чи влади.
Одним з найвідоміших у історії світових медіа-магнатів являється Роберт Максвелл – виходець із Закарпаття.
Справжнє його ім’я Ян Людвиг Хок, який народився 10 червня 1923 року у смт Солотвино Тячівського району Закарпатської області у бідній єврейській родині. На той час невеликий населений пункт входив до складу Чехословаччини.
Дві невеликі кімнатки та піч з духовою шафою – для родини майбутнього медіа-магната з дев’яти чоловік ця оселя нагадувала справжній рай. Гроші на цей будиночок дав американський дядько Натан. До цього сім’я майбутнього багатія жила у хатині з однією кімнатою та земляною підлогою.
Після угорської окупації Закарпаття у 1939 році Ян Людвиг Хок через Румунію та тодішню Югославію перебрався до Франції. Там він служив у війську під іменем Іван Леслі дю Мерьє, а, коли його було перенаправлено до Британії, колеги військові знали Хока вже як Леслі Джонса.
У Парижі він закохався у дівчину з гарної родини, доньку офіцера квалерії. Її батьки були шоковані, він здавався їм пройдисвітом, але Елізабет прийняла пропозицію: вони проживуть разом все життя, у них буде дев’ять дітей.
Подорожуючи майже три роки Європою, у 1941 році Роберт осів у Великій Британії і почав працювати простим вантажником на військовій базі, згодом шифрувальником, а пізніше – офіцером розвідки.
У березні 1945 року він востаннє змінює ім’я на вже відоме нам Роберт Максвелл.
Варто відзначити, що після закінчення Другої світової війни він став цензором нової берлінської преси, потім служив у Об’єднаному експортно-імпортному агентстві.
У першій ролі він виявився незамінним для знаменитої німецької видавничої фірми «Шпрінгер» (Springer). Пізніше Максвелл заснував компанію «Ланге, Масквелл енд Шпрінгер», яка стала ексклюзивним представником «Шпрінгера», що дозволило Максвеллу займатися дистриб’юцією журналів до Англії.
Поставки газет для німецьких військовополонених до Англії виявилося тільки початком, потім же все пішло по висхідній – це було так зване «золоте дно».
У експортно-імпортному агентстві Максвелл відповідав за закупівлю цукру, кави та фарби. Навіть якщо він і не брав хабарів, величезною цінністю для нього стали навички та зв’язки. У післявоєнній Європі усім правив бартер.
Друга фірма Максвелла «Лоу-Белл лімітед», яку він придбав у 1946 році, ще на військовій службі, базувалася у Лондоні і змінювала черевики на каустичну соду, килими на цемент, а цемент на дефіцитний, заборонений до вивезення, пеніцилін. Потім ЦРУ дуже довго ламало голову, як цей заборонений препарат опинився у Китаї.
З армії Максвелл звільнився у 1947 році, верхівкою його посередницької діяльності стала закупівля у Чехословаччині зброї для Ізраїлю. У 1948 році, коли у розпалі була арабо-ізраїльська війна і діяло накладене ООН збройне ембарго, Ізраїль отримав зброю, яка протягом усієї війни виготовлялася на чеських заводах для вермахту.
Там були як гармати, так і боєприпаси, а угоду допоміг укласти давній знайомий Максвелла, чеський Міністр закордонних справ Клементис.
Саме починаючи з цієї історії і пішли чутки, що все своє життя Максвелл належав до контррозвідки і мав неабиякий неформальний вплив на історію Ізраїлю.
Роберт Максвелл – засновник (разом з Паулем Розбаудом у 1948 році) та президент видавництва «Пергамон прес», яке спеціалізувалося на науковій літературі. П’ять років існування компанії під керівництвом виходця із Закарпаття, і продукцію видавництва можна було купити вже у 125 країнах світу.
У 1964-1970 роках Роберт Максвелл – член парламенту Великобританії від Лейбористської партії, округ Букінгем.
Максвелл носив прізвисько Кіт-вбивця, яким був зобов’язаний як своїм зовнішнім виглядом, так і манері поведінки. Свої значні габарити і грізний голос він використовував як додатковий засіб тиску під час укладання угод.
Був відомий хамським ставленням до підлеглих і жорстокістю до партнерів по бізнесу. Він звільнив 130 співробітників через п’ять хвилин після своєї появи у нью-йоркській «DAILY NEWS».
До слова, усі біографи Максвелла підкреслюють, що він не мав у будинку жодної книги.
До 1991 року у його володінні були найбільші газети: «Daily Mirror», «Sunday mirror», «New York daily news», журнал «People», видавництво «Macmillan Publishers» (США) і телекомпанія «МТV-Європа». Надалі він навіть планував створити кооперацію з ще одним медіа-магнатом Сільвіо Берлусконі.
Точні суми його статків завжди були таємницею, однак на початку 1990-х років. борги його «Maxwell Communication Corporation» істотно перевищили доходи. Щоб урятувати свою медіа-імперію, Максвел взяв кошти з «недоторканних» пенсійних фондів компаній, внаслідок чого пізніше під суд потрапили два його сини і кілька співробітників.
5 листопада 1991 року Роберт Максвелл помер за дуже дивних обставин. Живим Роберта Максвелла в останній раз бачили о 4.45 ранку у вівторок на борту його яхти «Lady Ghislaine», що виходила в море поблизу Канарських островів.
Об 11.00 ранку капітан яхти Гас Ранкін спустився до кімнати власника судна та не застав його, про що сповістив екіпаж та правоохоронців. Через кілька днів тіло медамагната було знайдено у морі. Офіційна версія – природна смерть. Інші дослідники біографії лорда вважають, що його ліквідував “Моссад”.
Прах Максвелла знаходиться у Єрусалимі на Оливковому кладовищі, де поховані усі відомі євреї.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виходець із Закарпаття – найкращий кравець Америки, який вдягає президентів та світових кінозірок