Закарпатська митниця вважається найширшими Західними воротами України, бо розташована на стику кордонів з чотирма країнами Євросоюзу: Угорщини, Словаччини, Польщі й Румунії.
Протяжність митного кордону становить 467 км. У 2016 році керівником цієї потужньої структури було призначено радника податкової та митної справи ІІ рангу, Балуєва Станіслава Сергійовича.
Користуючись авторитетом та повагою серед працівників Закарпатської митниці ДФС, Станіслава Сергійовича небезпідставно називають одним з найкращих керівників регіональної митниці за часи її існування.
Сьогодні у соцмережі FB Станіслав Сергійович розповів про про реконструкцію міжнародних пунктів пропуску Закарпатської митниці ДФС:
На посаду керівника митниці мене призначили у жовтні 2016 року. Тоді реалізовувався один з грантових проектів реконструкції пунктів пропуску за кошти ЄС.
Ці гроші, їхня доля і реконструкція пунктів пропуску були однією з найобговорюваніших тем у суспільстві. Вийшло чимало журналістських публікацій та сюжетів на телеканалах.
Хочу наголосити на таких важливих, на мою думку, нюансах щодо реконструкції.
У 2013 році два пункти пропуску включено в програму європейського інструменту сусідства та партнерства «Угорщина-Словаччина – Україна», яка передбачала їх розбудову і реконструкцію. Того ж таки року надійшов перший і єдиний авансовий платіж від ЄС. Потім програма продовжувалась на один бюджетний рік. Тільки процес погодження тривав майже 4 місяці. Звичайно, одного року не достатньо для того аби виконати весь технологічний процес будівництва.
В 2017 році, розуміючи, в яких соціально-економічних умовах живе країна, ми підняли питання продовження гранту. Зокрема, 25 серпня 2017 року представники Закарпатської митниці ДФС провели зустріч з керівним органом Угорщини.
Угорці керували проектом, їм роз’яснили, що продовження гранту до кінця року не дасть позитивного ефекту і не вирішить ситуацію. Іноземні партнери зрозуміли специфіку бюджетного законодавства України і склали графік при якому можливо закінчити інфраструктурний проект, якщо грант буде продовжено на 2 роки. Однак, розуміння на той час проблематики нашого законодавства і клопотання комісії не принесло бажаного ефекту, проект закрили.
Однак ми вже чимало зробили і у нас не було бажання втратити вже зроблене. Тому, ми ще активніше включилися в процес та ініціювали від Закарпатської митниці пропозицію можливого фінансування реконструкції пунктів пропуску «Ужгород» та «Лужанка» за рахунок держбюджету.
Підставою позитивного вирішення такої ініціативи був так званий митний експеримент, тобто 10% від перевиконання «фінансових планів» митниці розподілялись на розвиток, зокрема і митної інфраструктури. Відтак ми отримали кошти але частково, і то тільки в серпні 2018 року: 50 млн грн на «Ужгород» та 60 млн грн на «Лужанку». Процедура закупівлі, укладання договорів – на словах швидко, на ділі ні. Почалася осінь, дощі, а за ними настав і кінець бюджетного року.
Тут слід відмітити, що технологічний процес будівництва по митному посту «Ужгород» – щонайменше півроку, по митному посту «Лужанка» – рік. Через те, що деякі будівельні роботи взимку виконувати не можна, а кошти дозволяється використовувати тільки протягом поточного бюджетного року, то використано майже 32 млн по «Ужгороду», 22,4 млн грн по «Лужанці», інші гроші повернуто до Держбюджету.
Хочу ще раз наголосити. Ми зробили бюджетний запит у квітні 2018 року і продовжували їх робити періодично аби отримати кошти у 2019 році (про це я неодноразово розповідав журналістам). Відповіді ми не отримали. І що ми маємо на сьогодні?
На митному посту “Лужанка” ми повністю, по всій території (1,4 га), проклали мережі – воду, каналізацію, телекомунікації, електрику; побудували очисні споруди (без обладнання), бокси для вантажних та легкових автомобілів (будівельну частину), звели конструкції для навісів на в’їзд в Україну, вимурували два з половиною поверхи адмінприміщення, встановили ваговий комплекс тощо.
Та, на жаль, всі ці об’єкти не вкриті дахом, не встановлені вікна, двері, тому існує величезна загроза їхньої руйнації в осінньо-зимовий період. Якщо б кошти зараз надійшли, то ми б устигли бодай вкрити будівлі дахами, аби вони не псувалися, і зробили благоустрій території, бо наразі навіть комунікаційні шахти не вкриті.
Якщо цього терміново не зробити, не здійснити консервацію, то наступного року вартість проекту зросте, щонайменше, на 15-20 млн грн. Невже ми такі багаті, щоб викидати такі гроші на вітер?
Реконструкцію міжнародного автомобільного пункту пропуску «Ужгород» розпочато так само, з осені 2018-го. Щоправда, тут ситуація краща, ніж по «Лужанці»: будівлі з дахом, засклені, тож загрози руйнації немає. Із зробленого: реконструйовано адмінбудівлю, побудований бокс поглибленого огляду автівок, приміщення для кінологічної служби, склад конфіскатів, підпірні стінки, розведені всі мережі тощо.
Проте не маю наміру завершувати свій сьогоднішній допис песимістично.
Починаючи з мого призначення і по сьогоднішній день ми маємо конкретні результати, зокрема і стратегічні плани з чіткими кроками по реалізації і дедлайнами. Якщо хоч половина з них буде реалізована, то якісні зміни відчують на собі не тільки громадяни, які перетинатимуть кордон, а й бюджет України, який поповниться додатковими надходженнями.
Використані матеріали УНІАН та уривок з актуального інтерв’ю для 21 каналу, лютий 2019 року: