Музика, виготовлення соків та громадський простір: неймовірні проекти австрійця на Хустщині (ВІДЕО)


Нижнє Селище – на перший погляд, звичайне село на Закарпатті.

Як розповідає журнал Varosh, тут мешкає трохи більше 3 тисяч людей. Але дещо все ж його вирізняє. Місцина, яку звикли називати «депресивною» раптом почала розвиватися та «звучати» не лише на все Закарпаття, але й на всю Україну. Причин є кілька, і в кожній з них головне – це люди.

Нещодавно, ми розповідали про те, як була заснована вже легендарна Селиська сироварня та з поясненнями від першої особи, як ця сироварня працює. Вона теж знаходиться у Нижньому Селищі.

Сьоодні хочемо розповісти про ще одного героя з Хустщини.

Понад 20 років тому до Нижнього Селища переїхав Юрген Крефтнер, більше відомий місцевим як Юрко Буковинець. Австрієць, який не захотів жити занадто розпланованим, розміреним та наперед запрограмованим життям, вирішив, що саме на Закарпатті розкриє себе.

Юрген – непроста людина, завжди у пошуку чогось нового. Він засновник гурту «Hudaki Village Band», який і сільським назвати важко, адже колектив вже об’їздив чи не усю Європу. У складі колективу саме музиканти з Хустського району.

Окрім гурту та музики у житті Юргена є ще одне захоплення – соки прямого віджиму, які виходять під брендом «Лонго Май». Це унікальний продукт з яблук та овочів. У спеціально обладнаному приміщенні комуни, в якій мешкає музикант, виготовляють яблучний, яблучно-морквяний, яблучно-буряковий, яблучно-селерний сік, а також експериментують над створенням справжнього закарпатського сидру.

У самому історичному серці Нижнього Селища була закинута стара школа. Наші архіви тутешні досить слабкі, але є інформація, що у 1900-их роках вона вже існувала. Останні 20 років вона пустувала. Ми з друзями та за допомоги наших партнерів зі Швейцарії, вирішили її перебудувати у хостел, – розповідає музикант. – Але не у звичному варіанті, а саме для груп. Адже у нас в селі проходить багато подій – музичні, театральні, спортивні, а з місцем проведення та подальшим розташуванням гостей, завжди були проблеми.

Проект робили доволі довго, бо хотіли зробити зразу добре, аби не перебудовувати потім і не ремонтувати кожного року. У 2006 році з’явився задум, у 2009 – розпочали будівництво, а в експлуатацію ввели аж у 2017 році.

Зараз тут може комфортно розміститися 24 людини. Проект неприбутковий, а кошти, які сплачують групи за проживання, витрачають на його експлуатацію. Гості тут є доволі часто, хоча цей хостел практично ніде не рекламується і його не знайдеш на booking.com. У той самий час засновники наголошують, що це місце не для індивідуального туризму і якщо такі звернення до них надходять, то вони залюбки рекомендують селян, які приймають гостей у своїх садибах.

Проектуючи хостел, автори одразу врахували проблеми з очисткою води, які є у багатьох сільських місцевостях і поставили спеціальні установки.

– Разом з дуже досвідченим українським екологом, який живе у Києві, ми зробили цікавий проект очистки води. Він абсолютно екологічний і вода очищається без жодної хімії. Це експериментальний проект, прототип над удосконаленням якого наразі працюють науковці. Вартість проекту доволі низька, тому він може стати порятунком для багатьох господарств, – каже Юрген.

Простір хостелу використувують для проведення конференцій, семінарів, виступів, вечірок, занять з йоги.

– Ми створили це місце не для того, аби заробляти гроші, а тому що воно дає дуже позитивну динаміку для села. Коли я приїхав сюди у 90-их роках молодь сприймала село як яму, в якій немає ніякої емансипації, розвитку. І зараз це частково є. Але вже не настільки виражено. Через наші ініціативи сприйняття людей самих себе та території, на якій вони живуть, змінюється. Приїздять люди і кажуть: «Як у вас тут круто!». І люди самі починають інакше дивитися на все, що їх оточує, – розповідає Юрген.

Сам музикант залишився тут, бо зрозумів, що життя у маленькому селі на Закарпатті вабить його більше, ніж мегаполіси Європи. Серед такої природи та гір люди ставляться до життя інакше.

– Я виріс в зовсім іншому контексті і багато подорожую, тому можу бачити деякі процеси, які відбуваються тут, під трохи іншим кутом. Ми не ведемо ніякої статистики, але я відчуваю, наскільки за ці 20 років змінилося ставлення молоді до свого села.

Найбільшою проблемою села та сіл загалом Юрген вважає байдужість. Коли все, що цікавить людей, це як побільше заробити грошей та подивитися телевізор.

– Маю глибоке переконання, що головне розуміти, що тут, на Закарпатті, є все. Нічого не потрібно привозити, окрім знань. І не треба боятися щось робити, займатися своєю справою. Але важливо й те, що я прийшов сюди не сам. Мені було, на кого спертися. Ця підтримка дуже важлива, з нею нічого не боїшся. Розумію, що для всього треба час. І інколи мусиш зробити крок на назад, аби потім ступити два вперед.

Відправ другу:
Залишіть коментар