Віталій Смірнов – росіянин, який став ужгородцем. Талановитий різьбяр-самоучка з Ужгорода ніколи не мав виставки, не продавав свої доробки й не вихвалявся надбаннями.
У його руках дерево «оживає»
Його доробки – справжній вимір мистецтва й містики, який зрозуміти до снаги не кожному. У його арсеналі близько 70 різноманітних екземплярів від масок до картин, статуеток, свічників, кожен з яких своєрідний. Усе це – вироби з дерева. Своїй справі життя Віталій Васильович, майор у відставці, віддав більше 40-ка років.
Ідея виникла ще тоді, коли пан Віталій був начальником піонертабору й організовував дозвілля дітям. Хтось із хлопчаків знайшов шматок покрученого кореня і майбутній майстер ножем вирізав Бабу Ягу у ступі. А потім йому подарували набір різьбяра. І вже через деякий час уся кімната була завалена шматками дерев.
Містика, автентичність, загадковість
Принциповим було те, що пан Віталій не рубав живі дерева. Працював тільки з тим, що знаходив у лісі. У його колекції вироби з липи, тополі, вільхи, осики та горіха. З кожним роком він шліфував свою майстерність, вивчав різні методи та техніки різьблення, розширював палітру жанрів. Але творив по-своєму: делікатно плекав із дерева образи, які приходили до нього у снах, зустрічалися в природі, виникали в його уяві. Ескізи брав й з журналів, різних книг про життя аборигенів, які поклоняються своїм тотемам:
«Якщо для чи інших народів ідол щось символізує, то для мене-ні. Я тільки беру за основу. Дивлюся – і по пам‘яті, додаючи свої деталі, майструю. Так народжується моя власна маска. Особливість їх у тому, що вони не схожі одна на одну. Всі з усмішкою, прямою чи прихованою іронією.
Вони не злі. Я не хочу, щоб моїх масок лякалися. Вони ж у мене, так чи інакше, усі добрі»,- розповідав у інтерв‘ю 2013 року газеті Ужгород Віталій Смірнов.
Свої дерев‘яні вироби пан Віталій не ніколи не продавав. Приходили, просили, багато хто хотів отримати екскюзивну маску. Але майстер не продавав свої роботи, хіба міг подарувати. Колекція з-понад 70 дерев’яних виробів знаходиться у його дітей: доньки Тетяни та сина Володимира. Саме родині останнього батько дарував такі презенти на кожне свято. І вже десятками років ці витвори мистецтва прикрашають обидві квартири.
Любити життя, робити те, що любиш
Коли життя дає можливість доторкнутися чогось справжнього, правильного, то ти сам мимоволі стаєш кращим, глибшим. Такої філософії дотримувався Віталій Васильович, який лишив по собі рукотворні роботи, зроблені з душею.
Серце талановитого ужгородця перестало битися 2018 року. 20 лютого 2020 йому б виповнилося дев‘яносто.
«На прикладі Віталія Васильовича ми, його родина, усвідомлюємо, що можна жити чесно, вірити непохитно, бути вірним і просто любити. Любити життя, свою родину, улюблену справу. Любити світ».
Марія Кочмарь, Перший-Кабельний