Тонни капусти на смітниках, центнери редиски у лісопосадках і десятки кіло перезрілої цибулі, перекопані на гній.
Ці квітневі пейзажі стали звичними для українських сіл Заходу і Півдня, але жахають і досі. Бо йдеться не просто про паніку серед фермерів. А про урожайний мор, який тепер загрожує продовольчій безпеці нашої країни. Хто ж змусив аграріїв України викинути дбайливо вирощені овочі на смітник і чому масове відкриття ринків вже не врятує села від збитків, а міста від дорогого імпорту, розповіли у “ТСН.Тиждень”.
На Закарпатті у селі Заріччя чи не в кожному дворі по парі стометрових теплиць. З них перша молода капуста та огірки традиційно роз’їжджалися ринками західної України. Та не цього року. Ігор Садвар має п’ять соток вже стиглої капусти. Вона мала б забезпечити піврічний дохід двох родин та майбутній урожай перцю, вирощений на цьому ж місці.
“От перець, в принципі, розсада така, що можна було б висаджувати. Але як, коли нема збуту на капусту. Ми чекаємо, коли це можна забрати. Знову зорати, переробити землю”, – каже фермер.
Однак через карантин посипалась система, відпрацьована десятиліттями. Тут у Заріччі цього ніхто не чекав. Бо свої теплиці селяни почали закладати ще в листопаді, коли про COVID-19 ще й не чули. Але у квітні, коли прийшов час зрізати ці тонни капусти, з’ясувалось – везти її нікуди.
Наслідки всі відчули дуже швидко. За умов, коли працювали лише супермаркети або гуртові ринки, ціни на ранні овочі посипались. Якщо торік у квітні перша капуста продавалась по 35 гривень, цього року за неї виробнику давали максимум 10. Така ж ситуація з редискою та огірками. Тож селяни постали перед непростим вибором між поганим варіантом та ще гіршим: або здати городину нечисленним перекупникам за безцінь, або залишити гнити врожай у теплицях. Бо цей товар має дуже короткий термін придатності.
Наслідки першими відчули жителі міст – в супермаркетах засилля імпорту. Наскільки він підскочив, легко побачити з даних митниці. Цього року в Україну завезли втричі більше огірків ніж торік, у два з половиною рази більше капусти і цибулі. Тобто ми гривнею підтримували албанських, македонських, азербайджанських фермерів. І це в той час, коли ці самі овочі перезрівали в закарпатських, херсонських чи вінницьких теплицях. Виявилось, що звичайний базар – недооцінений у високих кабінетах канал збуту. І це вивело на трасу аграріїв Півдня.
Більш розлого – у відеосюжеті “ТСН. Тиждень”.