Завершилися третя сесія Верховної Ради України дев’ятого скликання, і практично – перший рік роботи парламенту. Якщо не враховувати можливі ще позачергові засідання, то загалом народні депутати за рік відпрацювали 77 пленарних днів.
Різні це були дні для кожного з присутніх на засіданнях і за навантаженням, і за емоційним сприйняттям. Але результати роботи, матеріалізовані у прийнятих законах і постановах, засвідчують головне: рік депутатської роботи разом із чисельним колективом апарату Ради, нашими помічниками, залученими експертами з наукових, управлінських та інших середовищ, в цілому – не змарнований. А може і навпаки – відзначився суттєвими напрацюваннями, корисними для країни та її громадян. Скоріше – навпаки.
Думаю, що до початку наступної сесії неупереджені аналітики проведуть детальний розбір річної роботи парламентарів і зроблять об’єктивні висновки щодо її якості, вкажуть на недоліки та прорахунки.
Мені ж хочеться зупинитися лише на окремих питаннях, що в певній мірі хвилюють, коли оглядаєшся назад, розмірковуючи над прожитим.
Після виборів у липні 2019-го Верховна Рада, як відомо, зібралася на першу сесію 29 серпня і розглянула необхідні організаційні питання внутрішньої структуризації та персональні питання щодо оновлення керівництва Кабінету міністрів, Генеральної прокуратури, Служби безпеки тощо.
Час, на жаль, показав, що частина підібраних кандидатур не виправдала виявленої керівною коаліцією парламенту довіри до них.
Впродовж року відправлено у відставку прем’єр-міністра і склад уряду, відбулася заміна Генерального прокурора, дуже повільно йде доукомплектування вакансій у важливих урядових напрямках.
Чи це катастрофа? Звичайно ж, ні – від помилок ніхто не застрахований. Але такі помилки в кадрових питаннях бажано зводити до мінімуму. Тут, вважаю, роль депутатів у парламентсько-президентській країні повинна зростати.
Вже у перших питаннях порядку денного другої сесії прийнятим законом була скасована так звана недоторканність депутатів. Нарешті вирішилося питання, щодо якого ломилися політичні списи всі роки незалежності держави.
Дивно, що нічого «страшного» не відбулося після цього, як усіх лякали. Нема жодного судового рішення про притягнення депутатів до кримінальної відповідальності.
Виявилося, що до вирішення назрілих принципових питань потрібно приступати рішуче і сміливо.
До таких відношу і зміни до Конституції України, зокрема щодо семи її статей, які торкаються конституційного складу Верховної Ради, закріплення пропорційної системи виборів, повноважень президента України тощо.
Тут робота проведена вже значна, і на четвертій сесії за наявності голосів конституційної більшості депутатів розпочате буде завершено.
До знакових рішень, ухвалених протягом першого року роботи парламенту, відніс би оновлення ЦВК, створення належних умов для початку ефективної роботи Вищого Антикорупційного Суду, закони щодо перезавантаження державної влади та реформи прокуратури.
В економічній площині – це закони щодо скорочення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, про концесію, про оренду державного та комунального майна, про заборону на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпат та низка інших.
Окрема тема – це роль парламенту в організації роботи щодо протидії пандемії коронавірусу. Дуже багато часу й енергії було витрачено на підготовку і прийняття чисельного масиву законодавчих актів з цього напрямку.
На жаль, поки не вдається вивести країну з так званої червоної зони. У цього є причини і пояснення. Однак результат поки невтішний. Процес, очевидно, буде ще тривати, і невідомо, скільки саме.
Зупинюся ще на одній проблемі, яку, як на мене, вдалося вирішити після тривалих пошуків виходу з ситуації.
Яскраво вона висвітлилася у період розгляду законопроекту щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, а також згодом так званого «банківського закону» і щодо регулювання діяльності з організації азартних ігор.
Через принципову незгоду з цими законами, як відомо, окремі представники політичних сил опонентів використали прогалини регламенту діяльності Ради, щоб на тривалий час блокувати їх прийняття величезною кількістю поправок. Частину з цих поправок спеціалісти відносили до законодавчого спаму.
Наприклад, на розгляд у другому читанні земельного закону у лютому-березні цього року було витрачено майже повних 10 пленарних днів. Жодні інші питання розглядати було неможливо. Почали проводити тактично позачергові засідання, щоб не зупиняти законодавчу роботу щодо необхідних термінових питань.
Нарешті знайшли вихід, прийнявши відповідні зміни до регламенту Ради щодо протидії зловживанням прав народних депутатів у ході законодавчої ініціативи.
Тепер ми можемо протидіяти блокуванню роботи парламенту таким способом, і це – дуже добра новина.
Ще одне позитивне нововведення, яким би завершив ці роздуми, – це прийняття змін до закону «Про статус народного депутата» і до регламенту ВРУ щодо припинення відшкодування народному депутату витрат, пов’язаних з виконанням депутатських повноважень, у разі пропуску без поважних причин пленарних засідань або засідань комітетів парламенту.
Тепер щодо порушників трудової дисципліни є дієвий засіб – позбавлення грошей. Принаймні будуть зекономлені бюджетні кошти, якщо депутат обирався не для роботи в парламенті, а з іншої мотивації. На моє переконання, навіть те, що вдалося перерахувати – вже дає привід вважати рік роботи Верховної Ради України цілком задовільним.
Валерій Лунченко, народний депутат України