18 лютого в Ужгороді на Пагорбі слави вшанували загиблих в боях за Дебальцеве. Їхні побратими та жителі міста запалили лампадки та поклали квіти до могил, пише Суспільне Закарпаття.
У 2014 році Максим Шелепець пішов добровольцем на фронт. На сході став розвідником. Чоловік розповів Суспільному, основним його завданням під час активних боїв за Дебальцеве було виводити побратимів із оточення.
“Ми розвідники, у нас позиції повсюди на усіх крайніх блоках, бо ходили у розвідку. Виходити було важко, ми виводили людей, евакуйовували, бо ми знали куди йти, але не завжди це було успішно. 7 років тому 17 лютого загинули троє хлопців з моєї роти і вночі із 17-18 лютого ще один хлопець загинув. Взагалі у нас рота великі втрати понесла”, – розказав розвідник.
Сину Людмили було 24 роки. Він загинув 6 лютого 2015 року, виходячи з Дебальцівського котла. Жінка розповідає: просила сина, аби той після відпустки не повертався на Схід України, але не змогла його втримати.
Людмила згадує: “Пройшло три місяці, мій син каже: “Мама, я їду знову”, у мене істерика, у мене сльози, кажу: “Сашенька, куди, навіщо?” “Мам, ти не розумієш, я уже був вдома, я вже побував у відпустці, там мої хлопці, то мої побратими, як я там можу їх залишити”. Поїхав, і на жаль, в лютому загинув”.
Втратила сина під час боїв у Дебальцеві і Катерина Ключкович. Востаннє жінка спілкувалася з сином телефоном 8 лютого 2015 році.
“Я зранку говорила ще, була неділя, о 9 годині ми говорили з ним телефону, він каже: “мам, не переживай ми вже їдемо, нас їдуть міняти”. У мене співробітниця, ми говорили з нею на роботі каже: “Катя, мій син їде ваших міняти”. Вранці ми говорили, а в обід був обстріл і під час обстрілу він загинув, миттєво”, – поділилися жінка.
За даними Генерального штабу Збройних Сил України у лютому 2015 році під час боїв за Дебальцеве загинули 110 українських військових, майже втричі більше отримали поранення, 18 зникли безвісти.
Руслану Лозюку вдалося вийти Дебальцівського котла. Розповідає: у 2014 році був старшим розвідроти військовослужбовцем 128-ї бригади. Пройшов і Луганський аеропорт, і Дебальцівський котел. Зараз чоловік очолює громадську організацію інвалідів війни.
“Комісія мене списала за станом здоров’я. Тож моя служба закінчилася, але я створив громадську організацію і вже там продовжив роботу. Ми створили рух ветеранів Закарпаття, тобто об’єднали всі спілки Закарпаття для того, аби дати зрозуміти усім, що ми єдині. Хотіли створити тут сильний осередок, аби наші побратими знали і були впевнені у тому, що вдома буде порядок. Зараз займаємося теробороною, допомагаємо чим можемо, аби сформувати і створити резерв”, – розповів чоловік.
Подробиці в сюжеті Суспільного Закарпаття: