На Закарпаття й надалі прибувають вимушені переселенці. Їх в області вже близько пів мільйона. Місць критично не вистачає. Проте місцеві роблять усе, аби забезпечити людей усім необхідним і допомогти швидше адаптуватися.
В ефірі ТСН розповіли про історії українців, яким через бойові дії довелося покинути домівки.
Пані Любов з двома маленькими дітьми дні і ночі не виходила із бомбосховища в Ірпіні. Евакуйовувались під обстрілами, до Закарпаття діставалися кілька діб. Нині вперше за тривалий час, зізнається жінка, змогли розслабитися. Прихистком для родини стала старенька школа у містечку поблизу обласного центру. Замість ліжка – тоненький матрац, за ванну кімнату – шкільна вбиральня. Проблем нема хіба що з продуктами. Гуманітарна допомога надходить із сусідніх країн.
Пані Оксана з невісткою та маленьким онуком прибули з Харкова. Кажуть, дорога була небезпечною і виснажливою. З собою не встигли взяти нічого.
Гуманітарний штаб в одному з населених пунктів також розгорнули на базі школи мистецтв. Поки на першому й другому поверхах кипить робота, на третьому з усіх кабінетів лунає музика. Грають діти вимушених переселенців. Щойно вони почали прибувати в місто, викладачі вийшли з відпусток аби зайняти малих.
Ми хочемо жити у своїй Україні. Хочемо її розбудовувати й нікуди не хочемо втікати, говорять вимушені переселенці. Валізи поки вирішили не розбирати. Вірять, зовсім скоро зможуть повертатися додому.
Подробиці в сюжеті ТСН:
Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»