Відповідно до пункту виконком міської ради хоче погодити Програму сприяння виконанню рішень судів та інших виконавчих документів на 2016-2017 роки з подальшим внесенням на розгляд сесії міської ради.
Нагадаємо, минулі роки Ужгородська міськрада постійно виділяла гроші, часом і немалі суми, на виконання рішень судів різних інстанцій. Місцеві активісти у цьому неодноразово звинувачували юридичний відділ міськради, а саме його бездіяльність.
Нова програма реалізовуватиметься протягом 2016 – 2017 років і орієнтовно потребує на своє виконання 100 000 гривень. Ці кошти підуть на видатки на організацію виконання судових рішень та виконавчих документів.
Загалом же механізмом реалізації програми сприяння виконанню рішень судів та інших виконавчих документів є фінансування витрат на виконання судових рішень, в тому числі витрат виконавчого провадження, яке здійснюється на підставі виконавчих документів. А от завданнями Програми є вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями, виконавчими документами, відповідальність за виконання яких несуть органи місцевого самоврядування.
А ось яке поясненння до Програми дають ужгородські посадовці:
“5 червня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі – Закон).
Прийнятий Закон встановив нову процедуру виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації, а також юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.
Проте, по-перше, згідно з процедурою, запровадженою Законом, максимальний строк для звернення стягувача до відповідного державного органу із заявою про виконання судового рішення відповідної категорії, становить один рік з наступного дня після набрання рішенням законної сили (дня коли воно стало таким, що підлягає виконанню). Таким чином, певна кількість рішень залишиться невиконаною, а особи, на чию користь вони постановлені, залишаться потенційними заявниками до Європейського суду зі скаргами на порушення їхнього права на виконання рішення протягом розумного строку. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених Законом, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
По-друге, положеннями Закону зобов’язано державного виконавця, у разі неможливості виконати рішення про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи, зокрема, спричиненої діями мораторіїв, передати необхідні документи до Державної казначейської служби України. Остання протягом трьох місяців має перерахувати кошти за рішенням суду, в іншому випадку стягувачу буде виплачуватись компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів Державного бюджету України.
Якщо рішення суду, за якими, боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії, ним не виконано, і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом. При цьому виникає необхідність залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання.
Зокрема, статтею 41 Закону визначено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження, які здійснюються за рахунок коштів державного бюджету та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з:
– коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника;
– авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
– стягнутих з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;
– інших надходжень, що не суперечать законодавству”.