З початку повномасштабного російського вторгнення тисячі українців були змушені шукати прихистку за кордоном. Чимало з них обирали найближче зарубіжжя: аби бути поруч з Батьківщиною і мати нагоду підтримувати тісніший зв’язок зі співвітчизниками. Саме такою була одна з мотивацій Ірини Нестерової – харків’янки, котра разом із донькою Дариною на початку березня, покинувши звичне налагоджене життя, виїхала до Словаччини.
«Ми виїжджали з Харкова 3 березня, після того, як більше тижня змушені були перебиратися з місця на місце. Район Салтівка, де ми жили, постійно масовано обстрілювався. Будинок, в якому ми жили, вигорів до 15 поверху. Тож ми спочатку жили то у моєї сестри, то перечікували в метро. Але потім я не витримала і вирішила виїжджати. Пішки через все місто дійшли до вокзалу. Нам повезло – ми змогли майже одразу потрапити на евакуаційний потяг», – розповідає Ірина Нестерова.
Дорога з Харкова до Ужгорода розтяглася на довгі й важкі 24 години: вагони переповнені настільки, що навіть у тамбурах стоячи їхало по 10-15 людей, вікна – наглухо закриті й зашторені, світло й телефони – вимкнути, в туалет – не потрапиш. І в цій тисняві час від часу – дитячий плач: батьки вивозили з-під обстрілів своїх маленьких дітей…
Вже діставшись Ужгорода, Ірина з донькою виїхали до Словаччини. «У мене син старший навчається у Кошице, тож я так і до нього ближче буду, і від нашої України ми далеко не поїхали», – каже жінка.
У Словаччині Ірину з Дариною зустрічали волонтери. Тут же вона познайомилася з Світланою Бєловою, яка вже 15 років проживає у Словаччині. Вона – одна з ініціаторок проєкту для підтримки біженців з України «Татри допомагають Україні», який реалізовується за підтримки фонду Donio. В Ужгороді партнером проєкту є ГО «Щасливі діти».
Ірина, яка ще півтора місяці тому тікала від війни в невідоме, сама стала активною волонтеркою проєкту, який колись допоміг їм з дочкою.
«Я працюю в кол-центрі проєкту «Татри допомагають Україні», ми допомагаємо українцям, що виїжджають за кордон через війну. Допомагаємо знайти житло, налагодити побут, здійснюємо інформаційний супровід щодо соціального, медичного, освітнього забезпечення, підтримуємо психологічно», – розповідає Ірина Нестерова. За цей час, за її словами, проєкт мав під опікою 350 українців в межах Попрадського округу. Хтось із них, утім, вже повернувся в Україну, ще хтось – поїхав далі, в інші країни Європи.
«Ми живемо в туристичному гірському містечку Татранська Ломніца. Власниця готелю ВДЗ Фінанси пані Дагмар Тешліарова – спасибі їй величезне! – віддала весь готель під розселення біженців з України. Тож у нас тут уже утворилася така собі спільнота, майже родина. Ми спілкуємося між собою, ділимося нашим болем і переживаннями, підтримуємо одне одного. А ще – влаштовуємо собі активне дозвілля», – каже Ірина.
Так, об’єднані спільною бідою, українці заради розради і задля швидшої адаптації ходять у походи в гори, проводять майстер-класи з хореографії та організовують заняття з малювання. «До Великодня ми всі разом розмальовували писанки. А зараз хочемо до 1 червня, коли відзначатиметься День захисту дітей, влаштувати якусь цікаву розважальну і концертну програму для малечі», – додає Ірина.
Поки її чоловік служить у територіальній обороні на Черкащині, вона намагається бути корисною Україні й українцям навіть зі Словаччини. Наразі їм немає куди повертатися – їх квартира у багатоповерхівці у Харкові вигоріла вщент. Однак про майбутнє вона наразі воліє не думати й не говорити, каже: найголовніше нині – щодня допомагати тим, хто цієї допомоги потребує. «У нас, наприклад, зараз вагітна дівчина з Дніпропетровщини має народжувати, вона приїхала на останніх тижнях вагітності, з двома дітьми, жила у спортзалі школи. Хтось дав їй мій номер, то ми одразу її забрали, поселили у готелі». (Поки матеріал готувався до друку, згадувана переселенка Ірина Самолюк з м. Терновка стала щасливою матусею донечки! Маленьку назвали Маєю. «Дівчинка – це добрий знак, це значить, наша перемога – близько! – тішилася в розмові Ірина Нестерова).
Життя для них триває тут і зараз. І ще сьогодні їм треба встигнути зробити багато справ: влаштувати новоприбулих українців, комусь – допомогти підготувати документи на оформлення соціальної допомоги, комусь – влаштувати дітей у гурток… А що буде потім – буде потім, каже Ірина. Утім, те, що потім обов’язково буде Україна та її перемога – без жодного сумніву.
«Татри допомагають Україні» – спільний словацько-український проєкт, який реалізується за підтримки фонду «Donio n. f.». Команда проєкту допомагає охочим виїхати до Словаччини. Консультує, допомагає з прихистком в Ужгороді людям, які не мають де зупинитися, щоб відпочити з дороги аби вирушати далі. У співпраці зі словацькими колегами, волонтери координаційного центру обробляють заявки, шукають доступне для людей житло, координують дії груп, надають інструкції і допомагають з трансфером . Крім того, ужгородська команда закуповує продуктові набори і роздає потребуючим.
Зареєструватися, аби отримати продукти харчування можна за посиланням – https://forms.gle/NJBDQRf7aik6mQHU7
Для виїзду до Словаччини реєстрація тут – https://forms.gle/Y2RVnj8J79CcJVHo9
Допомога здійснюється ГО «Щасливі діти» в рамках спільного словацько-українського проєкту «Татри допомагають Україні», за підтримки програми Donio.
