"Найважчою була евакуація дітей з Маріуполя". Історія волонтера з Ужгорода Рудольфа Балажинця

Мільйон кілометрів Україною з початку повномасштабної війни подолали Рудольф Балажинець разом з командою, щоб евакуювати цивільних українців, а військовим передати все необхідне для захисту. Волонтер розповів виданню, що найважчою була евакуація дітей з Маріуполя, які мовчки їхали 8 годин та намагалися оговтатися від пережитого. Свою історію Рудольф Балажинець розповів Суспільному.

“До 24 лютого наші масштаби були на території Закарпатської області, зараз охоплена вся територія України: Бахмут, Краматорськ, Запоріжжя, Новоселівка, Херсон, Дніпро. Ми практично у всіх місцях були, де є передова” — розповів волонтер.

“Донати, які до нас доходять, доходять від простих людей. Завдячуючи людям, які мають бажання та відносини з Богом, вони мають можливість допомагати, і вони бачать великий результат цієї допомоги. Тому що фонд, який практично не функціонував до війни, зараз функціонує на всіх напрямках, які тільки можливо”, — розповів волонтер.

З початку повномасштабної війни Рудольф Балажинець з командою евакуювали близько 1400 людей. Найважчою, каже, була евакуація дітей з Маріуполя: “Вони були в досить глибокій травмі. Тому що вони були два місяці у підвалах, під бомбардуванням, без води. Дуже важка була евакуація. Ми їхали 18 годин, 8 годин вони не видавали ні звуку, боялись просто попросити їсти. Багато дітей з Маріуполя були евакуйовані в Європу. Всі діти мають бути повернуті в Україну”.

Волонтер розповів розповів, що у перші дні війни була ситуація, коли команда під’їжджала до Маріуполя, у волонтерському авто у полі пропало зчеплення. “Телефонує водій і каже: “Слухай, у нас щеплення пропало”. “Добре, шукайте сервіс, щось робіть, тому що треба виходити із ситуації”. Через 10 хвилин, дзвонить водій і говорить: “Слухайте, ми знайшли танк”. Я запитую: “А танк український, чи російський?”. Відповідає: “Я не знаю, немає ні знаків, нічого”. “Питай, чи може сказати “паляниця”, якщо скаже, значить українець, якщо ні, то росіянин”. Він підходить до танку, стукає об нього і каже: “Слухай, скажи слово “паляниця”. У відповідь чує: “Ти що хочеш?”. Він просить: “Ну скажи слово “паляниця”. “Іди звідси, я із Львівської області, я українець”. “А, тоді все добре”. Військові відтягнули хлопців в автосервіс у найближче село, три дні вони проживали у машині, поки їм ремонтували щеплення, ну і так вони поїхали. Це одна з веселих історій, яка могла закінчитися трагічно, — каже Рудольф.

Подробиці у сюжеті Суспільного:

Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»