Історію аеророзвідника Сергія з позивним «Історик» розповіли на сторінці Закарпатського легіону у соцмережі ФБ:
«Від обстрілу ворожими «Градами» перекриття будинку обрушилося і ми з напарником провалилися на перший поверх…»
“Наш підрозділ воював у кількох регіонах, але найважче було в Бахмуті. Ми тримали оборону на східному березі річки і 20 днів пробули у вогняному мішку. Постійні обстріли з артилерії, мінометів, танків, постійна зміна позицій. День-два і від точки, в якій працюєш, не залишається живого місця. Хлопці укріплювалися в приватних будинках і, щоб уціліти під обстрілами, копали заглиблення прямо в кімнатах, зриваючи підлогу. Це був жах, справжнє пекло…
У Бахмуті велика зосередженість різних підрозділів – і наших, і ворожих – і в кожного є антидронова рушниця, засоби РЕБ (радіоелектронної боротьба). Запускаєш дрон і бачиш, що під ним літає ще кілька, невідомо чиїх. На квадратний кілометр там працювало 50 – 60 дронів. У таких умовах потрібно було максимально наблизитися до російських позицій і запускати дрон на невелику відстань. У перші два дні через складнощі роботи я втратив два дрони. Але швидко призвичаївся і став працювати ефективно. Виявив своїм дроном ворожого снайпера, котрий працював по наших сусідніх позиціях, розрахунок РПГ (ручний протитанковий гранатомет) і СПГ (станковий протитанковий гранатомет).
Одного дня ми з напарником Андрієм змінили точку – перейшли в інший будинок, бо попередній почав «розбирати» танк. Піднялися на другий поверх, приготувалися до запуску дрона, і в цей момент росіяни вгатили по будинку з «Градів».
Напарник із пультом стояв біля вікна, я посередині кімнати. Мені пощастило, що перед цим ми заклали дверний отвір матрацом (будинок був пошкоджений, то по ньому «гуляли» дуже холодні протяги).
Вибухова хвиля підкинула ліжко, яке накрило мене собою. Перекриття обрушилося, і я разом із ліжком провалився на перший поверх. Те ліжко врятувало мені життя, воно витримало уламки стіни й биту цеглу (я чув, як бетонні брили обвалювалися на ліжко прямо в мене над головою). При падінні я тільки сильно забив п’яту. Вибираюся рачки з-під ліжка й чую крики Андрія – перекриття затиснуло його: голова й руки були назовні, а ноги й частина тулуба під завалом. Потім з’ясувалося, що в напарника зламані всі ребра, ноги й таз. Я сам був у шоковому стані, але зразу прибіг на допомогу – почав розгрібати завал голими руками, розрізав його куртку, намагаючись витягнути. Пробував підважити перекриття уламком труби, але марно. Рацію засипало, тому я кинувся по допомогу на КСП (командно-спостережний пункт). Звідти прибігли кілька бійців, і ми разом спробували визволити Андрія. Він уже почав синіти і втрачати свідомість, не можна було гаяти ні хвилини. Нарешті хтось приніс автомобільний домкрат, за допомогою якого ми підняли перекриття, визволили Андрія й на ношах понесли до переправи через річку. Та переправа постійно обстрілювалася, а нести Андрія треба було обережно, найменші рухи викликали страшний біль. Я весь час тримав напарника за руку й говорив, намагаючись утримати в свідомості. На переправі ми передали Андрія медикам, котрі евакуювали його в госпіталь. Він вижив і зараз лікується…
До війни я не мав жодного армійського досвіду, працював учителем історії в коледжі на Хмельниччині. Звідси й позивний «Історик». Паралельно писав дисертацію, моя тема – відносини Київської Русі з кочівниками: половцями, печенігами, монголами. Можна провести паралелі з теперішніми подіями. 24 лютого я сам пішов у військкомат і зараз служу в 128 бригаді”, – йдеться у дописі.
Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»