Щороку восени відзначають День української писемності та мови — у пам’ять про святого Нестора Літописця.
Суспільне Культура розповідає, коли з’явилось це свято, про що воно, чому цьогоріч ми вперше відзначаємо його в іншу дату — 27 жовтня, а також як розвивалася писемність на території України та які найдавніші пам’ятки української мови.
Коли й навіщо з’явився День української писемності та мови
Свято започаткували 6 листопада 1997 року. Тодішній президент України Леонід Кучма підтримав ініціативу громадських організацій та видав указ № 1241/97 “Про День української писемності та мови”. До 2023 року його відзначали 9 листопада — у день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця — за юліанським календарем, за яким церква жила донедавна.
Мети свята у документі не прописано. Але щороку в Україні, зокрема в культурних закладах, бібліотеках, в школах та вишах цього дня проводять серії заходів. Свято нагадує про давність української мови, яка є єдиною державною, про історію її абетки, розповідає про розвиток української писемності, та й загалом популяризує українську мову в Україні та за кордоном.
Хто такий Нестор Літописець
Нестор (1056–1114) — монах Києво-Печерської лаври. Вважається, що саме він є автором першої писемної історії українських земель — “Повісті врем’яних літ”. ЇЇ створили в XI — на початку XII століття Нестор та інші літописці. Вона починається з порушення проблеми “Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав правити”. Пам’ятка не збереглася до нашого часу, але існує в Лаврентіївському (1377) та Іпатіївському (Іпатському, друге десятиліття XV століття) списках — коли пам’ятку переписали, на той час це було своєрідне “перевидання” рукописних творів.
Доктор історичних наук Михайло Брайчевський називає Нестора одним з найбільших письменників раннього європейського середньовіччя. А з “Повістю врем’яних літ” пов’язують початок історії української літератури.
Як виникла кирилиця
Писемність слов’янам створили Кирило та Мефодій. До нас не дійшли писемні пам’ятки періоду безпосередньої діяльності Кирила і Мефодія — другої половини IX століття.
У ту епоху князь Ростислав, що очолював Великоморавське князівство (середнє Подунав’я), звернувся до імператора Візантії Михаїла з проханням прислати вчителів, які знають слов’янську мову, щоб його народові переклали Святе Письмо. Візантії було важливо поширити на Захід свій вплив. У 863 році за дорученням імператора брати Кирило і Мефодій вирушили до Моравії. Вони добре знали мову слов’ян. На основі грецького алфавіту, враховуючи фонетичний лад слов’янської мови, Кирило спершу створив глаголицю, а кирилицю розробили вже його учні — найімовірніше, в Східній Болгарії.
Кирилиця пізніше лягла в основу сучасних східнослов’янських, болгарського, сербського, македонського алфавітів, а глаголиця поступово вийшла з ужитку. Тим часом кирилиця поширилася на захід і північний захід, а з XI століття стала основним алфавітом слов’ян.
Найдавніші пам’ятки кирилиці
Найдавнішою з нині відомих датованою пам’яткою кирилиці є напис 931 у скельному монастирі біля с. Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаменні кириличні рукописи: Савина книга (Савине Євангеліє) кін. X — поч. XI ст., Супрасльський збірник XI ст. та Енинський апостол XI ст.
Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–57 років створення. Остромирове Євангеліє писав киянин дяк Григорій на замовлення Остромира — з київського боярського роду. Книга вважається пам’яткою української мови, засвідчує її риси.
✅ Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»