Останнім часом знову, і це вже далеко не перша спроба, ряд засобів масової інформації – і електронних, і друкованих, і на телебаченні – розповсюджує різного роду страшилки на тему гіпотетичного сепаратизму на Закарпатті.
Матеріали в пресі і характер висловлювань деяких діячів і так званих представників інтелігенції так схожі між собою і з’явилися ніби-то по команді після нещодавніх законодавчих ініціатив щодо захисту української мови та заборони подвійного громадянства. Тільки зараз вже залишили в спокої (чи на довго?) “русинський сепаратизм”, а напряму вказують на угорську меншину, об’єктивна наявність якої в краї викликає в деяких головах фантомну тезу про загрозу через неї відокремлення Закарпаття від України. При цьому штучно притягують до аргументів нібито деструктивну діяльність в області створених краянами угорського походження громадських організацій. Та більше цього, лунає звинувачення про підтримку з боку Угорської Республіки ідеї формування в краї національної автономії, як початкового кроку до вказаної мети.
Вважаю за необхідне долучити свій голос до виступів здравомислячих політиків, які вже висловились про абсурдність розкручування цієї теми взагалі і особливо зараз, коли в країні повно інших, справжніх, проблем, що чекають на своє вирішення.
Однією з родзинок Закарпаття є його багатонаціональність, адже в краї проживають в мирі і злагоді представники понад 100 національностей. Останній і поки що єдиний перепис населення, проведений в Україні в 2001 році, показав, що з 1254,6 тис. осіб, мешканців Закарпаття на той час – 1010,1 тис назвали себе за національністю українцями, а це 80,5% від усього населення області. Поряд з ними проживали 151,5 тис угорців (12,1%), 32,1 тис румун (2,6%), 31 тис. росіян (2,5%), 14 тис. ромів (1,1%), 5,6 тис словаків (0,5%), 3,5 тис. німців, 1,5 тис білорусів, 565 євреїв, 518 поляків, 490 вірменів та представники багатьох інших національностей.
Думаю, що наступний перепис населення, проведення якого Уряд переніс аж на 2020 рік покаже приблизно таку ж картину.
То, яким чином, зважаючи на ці об’єктивні дані, можна обгрунтувати тезу щодо угорської національної автономії Закарпаття?
Угорська меншина в краї будучи законослухняною і толерантною, ніколи не піднімала і не піднімає зараз тему територіальної автономії. Натомість в рамках Закону України “Про національні меншини в Україні” завжди турбувалася про збереження і розвиток національної культури, захист рідної мови, свого права навчатися і спілкуватися рідною мовою, поважаючи при цьому державну мову в Україні. Такі дії є невід’ємним правом угорців, як і будь-якої іншої меншини в нашій багатонаціональній демократичній державі.
З іншого боку, погоджуюсь з тим, що угорська меншина цілком природньо зацікавлена у присутності своїх депутатів в представницьких органах від сільської ради до Верховної Ради України, що є необхідним фактором для публічного захисту різноманітних інтересів меншини в площині чинного законодавства держави. На парламентських виборах 1998 року була реалізована ідея, що дозволяла угорцям реально поборотися за місце в парламенті держави. Це створення Притисянського виборчого округу, який охоплював місця компактного проживання етнічних угорців на території трьох районів області. Однак це був лише разовий досвід, який більше не повторювався при визначенні центральними органами виборчих округів на наступних парламентських виборах. Угорці виступають за відновлення цього виборчого округу, або навіть створення Притисянського району, як адміністративно-територіальної одиниці. І це їх прагнення, як на мене заслуговує на повагу, і нічого спільного з сепаратизмом не має.
Також розумію стурбованість угорців Закарпаття про те, щоб в редакції мовного законопроекту, що незабаром обговорюватиметься у Верховній Раді, не з’явилися б положення, які б зашкодили роботі угорських шкіл та інших навчальних закладів, що зараз успішно і плодотворно діють в області.
Ну, і нарешті, про нашого доброго сусіда – Угорську Республіку.
Ця країна першою з держав світу визнала незалежність України. Перше іноземне посольство в Києві було угорським, і перше закордонне посольство України було урочисто відкрито в Будапешті. Перший міждержавний Договір про основи добросусідства та співробітництво Україною був підписаний саме з Угорською Республікою. Знаково, що в цьому документі засвідчено, що “сторони не мають і не будуть мати в майбутньому територіальних претензій одна до одної”. Договір ратифікований парламентами обох країн і успішно діє вже 24 роки після обміну 16.06.1993 року ратифікаційними грамотами .
З 1994 року діє Угода про співробітництво Верховної Ради України і Державних Зборов Угорської Республіки. Як співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Угорщиною можу засвідчити багатогранність і глибину наших взаємовідносин. Багато в чому нам варто повчитися у цієї країни, в тому числі як допомагати і підтримувати етнічні національні меншини , шо мешкають за кордонами держави, але знають і бережуть свою автентичність. Жодних претензій у деструктивності офіційної політики Угорщини до України не сприймаю.
Також як і не сприймаю черговий наклеп на рідне Закарпаття.
Народний депутат Верховної Ради України
Валерій Лунченко