Про проблеми бюрократії та її можливі шляхи вирішення, підприємництво та інвестиції розповів під час інтерв’ю заступник керівника Закарпатської обласної партійної організації політичної партії «Наш край» Іван Синетар. Він відповів на численні питання, в тому числі на одне з найактуальніших: чи є шанс на розвиток у нашому краї?
Іван Синетар – уродженець Тячівщини, а саме смт Буштино. Закінчив УжДУ, за фахом – інженер-експерт. Більше 15-ти років займається приватним підприємництвом у сфері будівництва. Одружений, має двоє дітей – дочку та сина.
Родина: найважливіше – бути хорошим сім’янином
Впевнений, що найцінніше для кожного – родина. Адже більшість всього, що робить людина, спрямоване на добробут саме сім’ї. Тому я намагаюся бути хорошим чоловіком та батьком для дружини та двох дітей.
З моєю дружиною Уляною ми разом майже 16 років. Наразі вона займається домашнім господарством. Раніше працювала у науково–дослідному експертно–криміналістичному центрі УМВС Закарпатської області.
Старшому сину Івану вже 14. Вчиться в ужгородській школі №15. Відмінник, володіє двома іноземними мовами – англійською та німецькою. Останньою – вільно, цей фактор став одним із вирішальних для нього два роки тому. Тоді він був обраний як представник школи у поїздці до Німеччини. Відтоді представляє свій освітній заклад у подібних міжнародних заходах. Наразі в Ужгороді проходить підготовчі курси від німецьких університетів, щоб після закінчення школи, мати можливість вступити до одного із вишів цієї країни. Цікавиться міжнародною економікою.
Молодшій дочці Ірині 12 років. Теж навчається у школі №15. Володіє англійською та німецькою мовами. Хобі – танці. Активно займається у студії сучасного танцю «Бліц». Зараз готується до свого першого міжнародного виступу з колективом у Празі. Ірина мріє стати ветеринаром. Вдома є кіт та собака, тож дочка змалку піклується про тварин і знає, що таке відповідальність за них. Впевнений, ця риса буде для неї корисною в дорослому житті щодо всіх аспектів життя.
Про державний сектор: бюрократія, малі зарплати та непрофесіоналізм
Перейдемо до тем робочих. Чи маєте досвід роботи в органах виконавчої влади чи органах самоврядування?
Хоча займаюся приватним підприємництвом, проте до свого трудового стажу можу записати і роботу радником міського голови, і радником очільника обласної ради. Тому державний сектор вивчив з середини. А це – неабиякий досвід.
Тож про бюрократію знаєте не з чуток. На Вашу думку, як наразі можна вирішити проблему бюрократизації влади і як взагалі можна покращити механізм роботи державних органів?
Бюрократія пов’язана з двома процесами. По-перше, ця система вироблена ще з радянських часів. Тому наразі основна її функція – контролювати майже всі процеси. У нас дуже великий штат бюрократичного апарату на відміну від тієї ж Європи. Будь-який документ не може бути перетворений у кінцеве рішення у короткий строк. Хтось повинен написати, хтось відреагувати, хтось передати тощо. Тому ці процеси тривають днями, а то й тижнями чи місяцями.
Другий фактор – низький рівень оплати працівників. Фактично всі чиновники є менеджерами. Менеджер повинен управляти країною, кожен на своєму рівні. На жаль, низька оплата їхньої роботи, як не прикро це констатувати, призводить до непрофесійності частини чиновників. Людина може піти в держструктуру на 5 тисяч, а може піти у приватну фірму на 10 тисяч. Що людина обере? Відповідь очевидна.
Тому потрібно обов’язково підіймати чиновникам зарплатню, але з паралельним зменшенням кількості штату. Щоб загальне фінансове навантаження в державі на фонд заробітної плати не сильно збільшився.
Чому ми не можемо побороти бюрократію. Позитивних прикладів у Європі та і у всьому світі є достатньо….
Бюрократія – це досить непереможна річ, якщо дивитися через призму історії. Вона сама себе старається розширювати. Кожен президент, приходячи до влади, обіцяє скоротити штат чиновників. Та якщо ми підрахуємо в кінці каденції кожного глави держави кількість бюрократичного штату, то він тільки збільшується. І так буде до того часу, доки не прийде розуміння, що з цим треба боротися.
З іншого боку, вкотре наголошую на низькому рівні оплати. Я як підприємець розумію, що не зможу втримати добрим словом чи хорошим ставленням професіонала, якщо не дам йому хорошу зарплатню. У держсекторі людина може мати високу посаду, а фактично працювати на три тисячі. Ось тут і з’являються ризики, зокрема корупція.
Тому потрібно йти напрямком, який свого часу був запроваджений у Сінгапурі. Ця країна буквально за десятиліття перетворилася на одну з найрозвиненіших країн світу. Почали з того, що підняли до високого рівня зарплатню саме чиновникам. Там раз на півроку порівнюють зарплатню у держсекторі з приватним. І в чиновників зарплатня завжди тримається на позначці 5% більше. Але рівень покарань за будь-які непрофесійні речі, перевищення службових повноважень, корупцію там досить жорсткий. У тому числі й фізичні розправи. Звісно, це вже не той нюанс, що варто переймати, адже ми демократична країна, але законодавчо покарання має бути жорстким і у нас.
Щодо зарплат: нинішня влада підняла мінімальну зарплатню до 3 723 гривень. Чи це якось вирішило проблему «сірої» зарплатні та подібних супутніх проблем?
З одного, це позитив для держави, адже з тіні було виведено значну частину зарплатні, яку виплачували у конвертах. Наразі середній менеджер у фірмі заробляє не менше 10 тисяч гривень. Ця зарплатня зафіксувалася на цьому рівні не вчора і не сьогодні. Але оподаткування велося із «мінімалки». А з підняттям рівня оплати більше почали поповнюватися фонди соціального захисту, пенсійний тощо.
З іншого боку, крок популістський. Таким чином досить різко розігнали інфляцію. В один момент вони змусили себе вкинути в Україну велику, нічим не підкріплену масу грошей, а доходи в нашої країни, на жаль, не є такими, щоб в один день підняти в 3 рази зарплатню.
Як виживають в Україні приватні підприємці: ризики та підтримка держави
Ви приватний підприємець, маєте будівельні компанії. З якими проблемами найчастіше стикаються нині бізнесмени?
Порівняно з нашими країнами-сусідками податкове чи інше навантаження у нас не є жорстким. Наразі у нас діє мораторій на перевірки. Так, вони можливі, але тільки якщо пов’язані з неправомірними діями. Планові перевірки заборонені. З одного боку, це дуже добре – розвивайся, будуй, роби, але, з іншого боку, немає жорстких правил ведення бізнесу, як за кордоном. Існує така собі незначна анархія.
З іншого боку, у нашій країні вкрай важко вести бізнес. Підприємництво можливе тоді, коли є дві половинки – ідея та гроші. І маючи хорошу ідею, яка може просто перевернути світ, якщо фінансів немає на її втілення, то бізнесу не буде.
У порівнянні з розвиненими країнами світу у нас елементарно немає можливості взяти кошти на втілення своїх ідей. У нас не працює фінансова та банківська системи. Кількість грошей у суспільстві – мінімальна: заробили, купили, з’їли. Для додаткового розвитку пересічний закарпатець просто не має коштів. Тому наш середній бізнес майже не може нормально розвиватися і бути конкурентоспроможним.
У тій же Угорщині діє низка програм, які націлені допомагати. Це елементарна мінімальна кредитна ставка. Будь-який бізнесмен, який має певну кількість грошей, має мінімальне кредитне плече у 70-90% від власних заощаджень. Тобто, якщо я маю 10 тисяч євро, я можу собі дозволити робити бізнес на 100 тисяч. Будь-який банк під 2,5-3% (найвища ставка – 6% річних) під бізнес-план, майнові гарантії дасть позику. Тож можна собі уявити, які можливості розвитку ми втрачаємо вже зараз.
Щодо перевірок. Були запроваджені досить значні штрафи за офіційно не працевлаштованих працівників. На вашу думку, це вирішує проблему? До вас приходили з подібними перевірками?
З одного боку, це річ правильна. Я як бізнесмен, який займається підприємництвом більше 15-ти років, впевнено можу сказати, що ми будемо тільки тоді нормально розвиватися, коли нормально сплачуватимуться податки. А доки у нас олігархи і великий бізнес їх не платить взагалі, а середній бізнес пробує уникнути, до того часу розвитку не буде.
Разом із тим механізму втілення цих перевірок насправді немає. Адже у нас, повторюся, діє мораторій. По якій причині вони можуть прийти на підприємство?
А якщо буде заява у відповідний орган про порушення?
Так, саме на підставі заяви можна. Але вони повинні попередити підприємця про перевірку за 10 днів Тому не тільки на цьому прикладі, а й на багатьох інших, можна стверджувати, що законодавство нашої країни і реальне життя відірвані одне від іншого.
На жаль, в останні роки все частіше підприємства стикаються з проблемою рейдерства. І далеко не завжди правоохоронні органи можуть захистити підприємців у таких ситуаціях. Чому така проблема взагалі виникає і чому немає захисту?
По-перше, це проблема правоохоронної системи. У нас професіоналів, які у свій час працювали у слідчих органах, просто змішали з землею. І запросили у систему, людей, які 3 місяці тренувалися десь у полі. Який у них досвід? Нормальний правоохоронець – це професіонал. Це не просто красива, розумна людина, яка вміє підтягуватися. Так, це має бути, але це не основне. Ця людина має закінчити вуз, має мати відповідну практику, пройти декілька щабелів і на якомусь етапі він чи вона зможуть виконувати якісно свою роботу. Усіх, хто все це вже пройшов, люстрували. Сказали: «Ти був при злочинній владі». Ну, був він при злочинні владі, і що тепер? Всі 400 тисяч правоохоронців у той час мали одночасно написати заяви на звільнення? Це ж просто нерозумно! Не всі ж вони були корупціонерами, можливо, в ДАІ, яке насправді треба було давно реформувати, чи в подібних структурах такий підхід і спрацював би. А в слідчих органах, які мають займатися розслідуванням, зокрема рейдерства, де ті професіонали? Тому немає захисту.
Не хочеться віщати ярлики, але з цими заїжджими грузинськими, американськими чи естонськими професіоналами, які прийшли, побули тут 3-4 місяці й поїхали, ми залишилися з розбитим коритом. Тому варто повертати професіоналів у правоохоронну систему, але зараз їх можна повернути тільки достойною зарплатнею.
А сама процедура рейдерства дуже проста. Якщо насправді нею зайнятися, то її можна в один день ліквідувати. Приходять до «брудного» на руку реєстратора-нотаріуса чи співробітника юстиції і просять внести у реєстр зміни по майну. Ви сьогодні є власником будівлі, а завтра прокидаєтесь, а в реєстрі написано «Іванов Іван». Далі потрібно довести, що відбулися неправомірні дії. Хто це має зробити? Тільки правоохоронці.
Розбудова інфраструктури та інвестиції: статистика та реальність
За підсумками січня-листопада 2017 року підприємства України виконали будівельні роботи на суму 84,4 млрд, індекс будівельної продукції порівняно з аналогічним періодом 2016 року склав 122,5 %. Тобто, збільшився. Натомість на Закарпатті, він, навпаки, знизився. Як вважаєте, чому у нас склалася така тенденція?
У нас всі люблять звітувати про якість успіхи, показати, що хтось комусь там дав якусь зірочку, умовно кажучи. Я не думаю, що в Україні суттєво зросли обсяги будівництва, у статистів – все у порівнянні. Саме будівництво не може у нас розвиватися, бо будують для когось. Тобто, хтось має замовити і заплатити. Візьмемо середньостатистичну сім’ю із зарплатнею 3 700, нехай і в три рази більшою – 10 тисяч. Це достатні кошти, щоб людина могла придбати собі квартиру чи будинок? Навіть у кредит? Це крапля в морі. Так, є певна частина населення, приміром, заробітчани чи люди, пов’язані з торгівлею на межі кордону, вони ще, можливо, мають якісь кошти. Але, знову ж таки, заробітчани з року в рік десь уже звикають до думки, що якщо вони за кордоном заробляють, то там і жити будуть, тож менше сюди грошей відправляють. А люди, які займаються міждержавною торгівлею, постійно на межі ризику, перевірок, тож навряд чи думають про квартири. Тому кількість реальних коштів, які могли би йти у будівництво, просто зменшилася. Середня зарплатня, яка зараз декларується у сумі 7 тисяч гривень, реально це 200 євро. Задайте комусь із європейців питання, що вони можуть зробити за такі мізерні гроші у місяць?
А як щодо державних коштів на будівництво?
Торік бюджет розвитку Закарпатської області становив близько 971,3 мільйони гривень. Це орієнтовно 29 мільйонів євро. У нас є 13 районів, на кожен орієнтовно – по 2,3 мільйони євро. Йдеться і про дороги, і про поточні ремонти, капітальні ремонти, придбання медобладнання, транспорту – без цього щороку не обійтися. Це не є достатня кількість коштів.
Щороку іноземні інвестори приносять в область приблизно 15 – 20 мільйонів доларів інвестицій. Цифра не вражає навіть середньостатистичного закарпатця, який про інвестиції мало що і знає…
Дуже важко запросити до нас іноземних інвесторів. Всі вищеперераховані питання, про які ми говорили – рейдерство, законодавча база, відсутність гарантій держави, незрозуміла міжнародна політика й подібне не сприяють тому, щоб середній європейський чи загалом світовий інвестор, який має якусь кількість грошей, сюди їх вкладав. У нього немає ніяких гарантій, що сьогодні він може принести сюди до прикладу мільйон доларів, а умовно кажучи завтра забрати їх.
Хоча перспективи розвитку Закарпаття насправді величезні! Неодноразово говорилося на теренах Європи, що нас можна перетворити на другу Швейцарію. Адже такої кількості мінеральних, термальних джерел немає ніде! Навіть Карлові Вари не можуть у цьому з нами порівнятися.
А наші ліси? За часів СРСР лісова галузь Закарпаття була потужною, в регіоні була велика кількість лісопереробних комбінатів. Хто може зараз сказати про хоча б один лісопереробний комбінат? А такі підприємства давали колосальний розвиток для населеного пункту: в бюджет ішли податки, отже, було за що ремонтувати чи будувати школи й садочки, люди працювали тут, а не за кордоном, розвивалася інфраструктура… Тепер цього всього немає, ось над цим треба працювати. Але для створення лісопереробного комбінату потрібні інвестиції. А інвестору простіше побудувати завод в Угорщині чи Румунії – у нас купити необроблений ліс, навіть дорожче його обробити, перетворити у кінцевий продукт, ніж створювати тут підприємство.
А як щодо «Ядзакі», «Джейбілу»? Вони у нашому регіоні уже не один рік!
Це зовсім інший тип інвесторів. Вони на нашому регіоні зав’язані лише одним – дешевою робочою силою. У цій ситуації пишатися, на жаль, немає чим. Наразі наша робоча сила, дешевша, ніж у Китаї. Тут створюють збірні цехи, які можна протягом кількох тижнів розібрати і перевезти у будь-яку точку світу. Вони завозять сировину, наші люди виготовляють виріб, і знову ж таки кінцевий продукт вивозять у Європу. У нас не залишається нічого від їхнього бізнесу. Це не той напрямок, над яким треба працювати в нашому регіоні. Потенційні для Закарпаття – туризм, деревообробна галузь, сільське господарство, насамперед виноградарство, ягідництво. Це колосально позитивні напрямки. Так, частково на Берегівщині та Виноградівщині ніби розвивається ягідництво, але у порівнянні з реальним потенціалом – це крапля в морі.
Наш край: шанс на зміни
Ви є заступником голови партії «Наш край» на Закарпатті. Чому вирішили піти в політику? Це ваш перший досвід?
Це вперше у житті я написав заяву у партію. Зрозумів для себе, що я вже у тому віці, коли потрібно працювати над тим, щоб щось змінилося в нашому краї. Додатковий фактор – діти. Вони в мене вже майже дорослі. З’являється усвідомлення: а де ж вони мають жити? Коли вони були маленькими, я про це навіть не думав. Вони – зі мною, отже, все добре. А невдовзі вони мають стати на свої власні ноги і робити самостійні кроки. Де? Щиро кажучи, я б не хотів, щоб вони поїхали створювати своє майбутнє у навіть найрозвиненіших європейських країнах. Адже це наш дім, наш край. Ми маємо його любити і розбудовувати. Тому я прийняв рішення спробувати себе у цьому напрямку, впевнений, що принесу користь закарпатцям.
Чому саме «Наш край»? Це партія, яка не позиціонує себе з центральною владою, як БПП, БЮТ, які зав’язані на конкретній людині, котра сьогодні дивиться направо, а завтра – наліво, рухає політсилу у тому напрямку, який їй вигідний. Політика «Нашого краю» сформована так, щоб кожен член партії, тобто потенційний депутат, міг у своєму рідному краї, де він чи вона народилися, зробити максимум корисного. Це мені й імпонує!
Прес-служба Закарпатської обласної партійної організації
політичної партії «Наш край»