Громадський транспорт в Ужгороді під назвою «Своя маршрутка».
«А я сяду в кабріолет…» — це слова із відомої пісні Любов Успенської, що, на нашу думку, іронічно підходить до ситуації з маршрутними таксі в нашому місті. Кабріолет-маршрутка тому, що взимку віє так, ніби ти й дійсно опинився серед міста в кабріолеті. Влітку ж на думку спадає інша композиція відомого співака Скрябіна, яка так добре знайома усім, хто хоча б раз користувався маршруткою у час пік літньої пори.
Проблему з громадським транспортом можна віднести до ряду «вічних» поряд із дорожним покриттям в Ужгороді.
Цікаво, що і в одному випадку, і в іншому усе залежить від міської влади на чолі з мером Богданом Андріївим. Ба більше – переважна частина “маршрутних таксі” належить саме меру.
Тут мимолі ставиться запитання: «Це так доля карає ужгородців за колись зроблений вибір чи «Вибір» карає містян?»
Для самоаналізу зазначимо такі цифри: упродовж 2010-2015 років ПАТ «Ужгородське АТП 12107», що належить родині пана Андріїва (бенефіціарними власниками цієї фірми є Андріїв Влада, Андріїв Андрій, Андріїв Наталія), обслуговувало тільки 4 маршрути (№1, №10, №14 та №21).
А вже у 2016 році в місті відбувся великий «маршрутний переділ» імені Богдана Євстафійовича: із 18-ти перевізників залишилося лише чотири. Із 25 маршрутів найбільше – дев’ять – отримала фірма родини міського голови. Засновником одної фірми-перевізника є людина, яку судили за хабарництво.
Така «революція» в сфері громадського транспорту відбулася на протязі року після обранням мера пана Андрієва.
Після цих змін мер Ужгорода сумлінно лобіював виплату компенсацій ужгородським перевізникам (читайте – собі) за рахунок міських коштів.
У бюджеті 2017-го року ужгородським перевізникам, як компенсацію за перевезення пасажирів-пільговиків, передбачили найбільшу суму з часів Незалежності України – 22 мільйони 700 тисяч!
До прикладу – у Луцьку автобусним перевізникам взагалі не було передбачено компенсації того року, у Івано-Франківську власникам автопарків передбачили 1 мільйон 100 тисяч грн, а у Чернівцях – 9 мільйонів грн.
Примітно, що до приходу Богдана Андрієва на посаду мера Ужгорода, в 2015 році сума компенсацій становила скромні 2 мільйони гривень.
Сам мер не голосував за це рішення, посилаючись на конфлікт інтересів, попередньо домовившись з депутатським корпусом про підтримку такої ініціативи, та закликавши їх голосувати «за основу».
В березні 2018-го, на засіданні виконавчого комітету Ужгородської міської ради було прийнято рішення «Про тарифи на міські пасажирські перевезення», згідно з яким вартість проїзду збільшилась з 4 до 5 гривень. Зазначимо, що Богдан Андріїв знову не голосував через так званий конфлікт інтересів.
Варто зауважити, що школярів нещодавно перевозили безоплатно, проте таку пільгу для них на загальнодержавному рівні скасували.
Відтак, залишили 25 % пільг, тобто для школярів ця сума складає наразі 3 гривні у період навчання, а влітку наші діти й взагалі платитимуть повну вартість квитка! На захист дітей мерія не стала, хоча враховуючи такі компенсації та понад мільярдний бюджет міста – мала всі можливості.
Очевидно, що коли власних дітей возять водії на елітних позашляховиках, то питання про виборців та їх діток відходить на задній план.
В цьому контексті варто згадати керівництво міста Конотоп, де минулоріч перевізники вимагали підвищити вартість проїзду із 3 до 5 гривень, але в підсумку ціну їм і взагалі було знижено – до 2.50. Тобто, місцева влада стала на бік пасажирів!
Такі факти чітко вказують на наплювацьке ставлення керманичів Ужгорода до його жителей.
Про якість доріг та водійський сервіс вже годі й згадувати. Соціальна мережа Facebook «гуде» повідомленнями про хамське відношення до пасажирів та ужгородські дороги, які вже стали «візитівкою» безгосподарності нинішнього менеджменту міста.