Не має в мене практики написання урочистих статей до будь-якоїчергової річниці державного свята.
І не збирався, якби не щоденні кадри репетицій параду, яким центральна влада сьогодні у столиці відкрила святкові заходи. Ці репетиції, зображення яких увесь тиждень розміщалося он-лайн у полі-віконцях майже усіх інформаційних телеканалів, якщо не помиляюся,їх було аж чотири, включаючи генеральну за два дні до свята, викликали дискусію в ефірі телебачення. Думаю, і в інших аудиторіях і, звичайно,’ на кухнях’, зараз така практика, на жаль, має тенденцію до відновлення як спосіб спілкування.
Головна тема дискусії, що виникла спочатку, здається, спонтанно під впливом телезображення, а потім вже була свідомо підхоплена політиками з різних таборів, зводилася до тези, чи потрібен нам на 27-му річницю з дня проголошення незалежності військовий парад – ясно, що захід не з дешевих, по-перше. А по-друге – дуже він символічний , адже теоретично проводиться задля демонстрації військової міцності держави через показ могутньої техніки і засобів ведення бойових дій та вишколу воїнів, які на цій техніці захистять в разі потреби свій народ, свою землю, тобто свою Батьківщину.
Одразу скажу, що на цей раз символізму побільшало, оскільки в параді, як було повідомлено, взяли участь, окрім наших солдат і офіцерів, військові майже з 20-ти країн. Приймав парад Головнокомандувач Збройними Силами України – Президент України, а на святкових трибунах в цей час були присутні поважні гості з цих країн і дуже високого рангу.
Як на мене, це і є головним для нас в цьому параді, коли демонструється солідарність прогресивних країн світу з нами, в нашій боротьбі за повну незалежність, за непорушність кордонів, за справедливість, за достойне життя людей.
В цьому я особисто бачу сенс цього параду, в день свята відчувати, що світ з нами, ми не самі, не ізольовані і не кинуті напризволяще в складний період для країни, коли, на жаль, існує багато ще не вирішених проблем, з якими наодинці, як показує сьогодення, нам поки що впоратися не вдається.
Але ж і нам самим від перших керівників в державі і до кожного рядового громадянина в усіх куточках країни слід усвідомити власну роль у розбудові країни. Підкреслюю, власну участь у розбудові країни. Від цього залежить успіх, коли кожний покладе в цю справу свою посильну цеглину.
Свято Незалежності – не привід виплескувати невдоволення і песимізм, чим грішать окремі доморощені діячі. Наш народ поздоровляють перші особи багатьох країн світу – президенти, прем’єри, королі та королеви. І цим я особисто, моя родина, мої друзі гордимося і також з радістю вітаємо усіх людей із святом. Хай його урочистості додадуть нам усім сили в подальшому житті, і через рік щоб ми мали більші здобутки, могли підбити більш вагомі підсумки.
Зі святом, співвітчизники!
Валерій Лунченко, народний депутат України