Хоч на календарі – середина осені, однак туристичний сезон на Міжгірщині ще триває. Затяжним бабиними літом порадував цього року жовтень. Тож туристів у цю пору – хоч відбавляй.
Хоч у повітрі близько двадцяти зі знаком плюс, забарвлення дерев свідчить, зараз пора далеко не літня. Але охочих податись в гори вистачає і досі.
Дістатись на вершину Гимби можна спершу підйомником, далі будь-яким транспортом, який там чергує. Та у кого часу обмаль, а подивитись на полонини бажання велике, можна замовити і приватну екскурсію від самого підніжжя.
Пан Віталій майже щодня возить туристів в гори, звісно, коли дозволяє погода. А навколишні полонини вже об’їздив уздовж і поперек. За кермом позашляховика вже не один десяток років, тож такому водію можна і довіритись.
Повезти нас пан Віталій вирішив скороченим маршрутом, однак більш екстремальним. Цей маршрут якраз для тих, кому бракує адреналіну у крові. На крутий схил піднятись непросто, однак не для цього авто.
Перша зупинка – верхня станція крісельного підйомника. Серед туристів тут найпопулярніша фотолокація. Щоб встигнути до заходу сонця роздивитись краєвиди з самої вершини гори, не гаючи часу їдемо далі, Туристи у цей період доби зазвичай вже спускаються.
Ще кілька сотень метрів – і ми нарешті на вершині. У полі зору навіть гори, які знаходяться більш ніж в ста кілометрах звідси. Роздивитись можна і деякі населені пункти. На вершині в цей час людей зовсім мало. Кілька запізнілих туристів та парапланеристи, які ловлять свої потоки аж до вечора.
Якщо спустить трохи нижче можна побачити поляну, на якій щороку у липні на Івана Купала збираються представники різних субкультур. Наша подорож поступово завершується, і вже не поспішаючи ми спускаємось донизу.