Дуже помиляються ті, хто вважає, що головна причина відсутності справжніх реформ в Україні у відсутності хороших радників, які б дали розумні і грамотні поради влади про те, як провести реформи. Насправді все значно складніше, і взагалі, радників, як раз, у нас вистачає.
Мало того, не вірна вигадка українців, що влада без радників нічого не може. Насправді, за рідкісним винятком, і міністри, і прем’єри в Україні – розумні люди, і їм не потрібні радники, щоб підказати, які потрібні реформи і що потрібно робити. Вони самі добре все знають і добре розуміють всі проблеми, які стоять перед економікою України, а тим більше знають, які реформи дійсно потрібні Україні. Але одна справа знати, а інша справа робити їх. Ось це велика різниця.
Будь міністри чи прем’єри, насамперед, думають не про реформи, тим більше їм немає часу вислуховувати поради, як ці реформи робити, у них більш складне завдання – як задовольнити потреби тих спонсорів, які допомогли прийти до влади. А тут ще постійні усні прохання наших олігархів або міжнародних спонсорів, які дуже часто не збігаються. Ось і виходить, що зробиш добре для міжнародного куратора – скривдиш українського олігарха, а зробиш добре для одного олігарха – посваришся з іншим олігархом. Ось і доводиться представникам українського політичного Олімпу, тільки говорити про реформи, а на практиці, більше займатися тією роботою, яку перший президент України назвав “між крапельками”. Насправді ніхто ніяких реформ робити і не збирався. Тут головне зробити видимість проведення реформ, щоб у цей час вирішити всі питання, які “між крапельок”. Тому, може вони і хочуть зробити реформи, але тоді не буде часу на “між крапельок”, а це дуже складно. Без реформ Україна ще може прожити, а ось українська влада без спонсорів і олігархів ніколи не зможе існувати.
Є ще одна погана штука, яка не дозволяє, або точніше суттєво заважає нашим прем’єрам і міністрам, ще починаючи з часів Масола, робити будь-які реальні реформи. Можна добре знати, які реформи потрібні, і навіть бути великим фахівцем у проведенні цих самих реформ. Але кожен розумний державний владика, знає, що будь-яка реформа, це довго і важко. Дуже часто для того, щоб зробити невеликий крок до поліпшення економіки України необхідно зробити цілу серію дій, причому ці дії можуть бути дуже сильно розтягнуті в часі і просторі, і ніяк не можна це все прискорити. Ось, наприклад, введення податку на відсотки за депозитами. Це приклад, того, як не потрібно робити реформи. Але це не означає, що не потрібно було вводити податок на доходи за депозитами. Якраз податок потрібно було вводити, але по-іншому. Спочатку потрібно було повернути довіру до банківської системи і зробити так, щоб населення активно розміщувало і гривню, і особливо долари на депозити.
Потім, можна було б ввести спочатку податок 5% з відсотків. І при цьому обов’язково зробити пільговий гамбіт. Це коли, наприклад, податок 5% на депозити на термін до 1 року, а ось на депозити на термін більше року податок 3%, на депозити на термін більше 3 років – 2% податок. Потрібно було створити для населення можливість зменшити податкове навантаження, але при цьому стимулювати населення чинити правильно, щоб воно прагнуло розміщувати гроші на депозити на великий термін через пільги по депозитах.
В результаті і населення більш спокійно поставилося б до введення податку, і вийшов би ще ефект від залучення у банківський сектор довгострокових депозитів, яких якраз не вистачає зараз. А вже потім, через 3-5 років, можна було б податки підвищити до 10%, а потім вже поетапно можна було підвищувати і до 25%. У цьому випадку населення звиклося б з податком і навіть не звертало б уваги, що потрібно платити податок на відсотки по депозиту. А як зробили у нас? Все одним махом – ввели податок 15%, а тепер 21,5%.
При цьому кілька разів заднім числом міняли закони. Порушували всі мислимі і немислимі закони України. Налякали українців, і тепер українці проклинають банківську систему, і забирають депозити навіть з Ощадбанку та інших держбанків. А хто винен? Реформатори винні, які не подумали головою, або подумали не так, як треба, коли вводили цей податок. І так постійно. Як робити реформи вони знають, але роблять неправильно, криво і косо. Чому? Багато в чому, тому що поспішають, бо не знають, чи будуть вони при владі через рік або навіть місяць. Що тут говорити про п’ять років. А реформи, якраз процес тривалий і спокійний. Швидко робиться тільки бардак і хаос. Реформи швидко не виходять і не можуть вийти. Бо світова історія знає багато прикладів успішних реформ, але там завжди строк від десяти до сорока років. Швидко, як відомо зі слів Остапа Бендера, самі знаєте, що тільки виходить …
І пару слів на рахунок взагалі радників і різного роду громадських організацій, які радять, рекомендують і навіть розробляють різні програми з реформування економіки України. Насправді серйозно до цих всіх порад і реформам, ні самі радники, ні влада, не відноситься. Найчастіше все зводиться до звичайної трати бюджетних грошей або грантів. Тут головна мета інша. Головний бізнес всіх цих радників і реформаторів, кілька іншого – вони часто виступають “рішалово”. Для бізнесмена дуже часто потрібно організувати зустріч з потрібним держчиновником. Але це буває складно, тим більше що такі зустрічі потрібно робити найчастіше подалі від офісів і сторонніх очей. Ось тут і приходять на допомогу різного роду радники, які за невелику суму завжди готові допомогти інтеграції бізнесу і влади. Ось це і є справжня реформа. Все інше, що вони пишуть і розповідають, це просто балачки. Бо всі добре знають, що всі ці розмови про реформи ведуться ще з часів Горбачова, але реальні події та звершення відбуваються не “завдяки”, а найчастіше всупереч тому, що різного роду радники і реформатори заважають під ногами.
-
Читайте також:
- Екс-соратники Балоги створили схему «освоєння» грошей ЄС поза законом
- На ректора УжНУ відкрита кримінальна справа
- Поливання брудом волонтерів, та піар на війні народного депутата партії «Блок Петра Порошенка» Валерія Пацкана
- 200 гривень та Щадей
- УВАГА! Відтепер пост проти мобілізації коштуватиме користувачу мережі 8 років ув’язнення