Ужгородка Діана Снігур-Сусла вже майже шість років живе у США. Сьогодні вона мати трьох дітей та популярна блогерша. Ми зустрілися з Діаною та її родиною в місті Портленд, штату Орегон, де, власне, вони мешкають. Історія життя цієї закарпатки цікава та захоплива, нею жінка ділиться з читачами «НЗ».
«Для досягнення мети необхідні позитивне мислення та оптимізм»
Як швидко вдалося звикнути до нових реалій, адже життя в Штатах суттєво відрізняється від звичного українського побуту?
– Я, як то кажуть, легка на підйом, тому адаптуватися вдалося майже одразу. До того ж раніше вже мала досвід життя за кордоном, адже ще під час навчання в університеті їздила в Німеччину. Це допомогло мені й у вивченні мови.
Цікаво, що в моїй родині не я перша вирішила випробувати свою долю в чужому краї. Так, ще мій прадід Василь у 20–30-х роках ХХ століття плавав до США на кораблі під назвою «Карпатія». Кажуть, саме це судно свого часу одним із перших прибуло на допомогу сумнозвісному «Титаніку». Батько розповідав, що дід часто їздив на заробітки до Америки.
Діано, коли та чому виникло бажання емігрувати?
– Мабуть, замислилася над цим питанням ще в студентські роки. В Україні мене завжди дратувало ставлення окремих викладачів до студентів. Ідеться про те, коли привселюдно принижують людину лише тому, що вона менш успішна в навчанні, ніж інші. Не раз чула, хоч і не у свій бік, – «ти тупоголовий, тобі не місце в університеті» тощо. У США такого собі не дозволить ніхто, немає такої зверхності. Навіть якщо студент задасть не дуже розумне запитання – ніхто не буде насміхатися. Тут «не ганьба» навчатися у 40, 50, ба навіть 90 років. Словом, у якусь мить просто захотілося змінити своє життя. І хоча розумію, що переїхавши в іншу країну, від себе не втечеш, однак сьогодні ні про що не шкодую. Загалом завжди любила подорожі, кожна з них – таке собі веселе випробування духу.
♦ Тихий океан, Кенон-Біч, штат Орегон. Діана разом із чоловіком Романом
Хіба ніколи не сумуєте за Батьківщиною, немає пориву повернутися додому?
– Не знаю, чи можна це назвати ностальгією, однак іноді дуже хочеться відвідати рідних та друзів. А новини намагаюся не дивитися. Справді боляче знати й усвідомлювати, що у твоїй країні йде війна, й через це гинуть та страждають люди.
Що найбільше подобається в США?
– Мені найбільше імпонує те, що це країна необмежених можливостей. В Україні, якщо маєш голову на плечах, досягти успіху також реально, проте перепон на шляху до мети, навіть із боку держави і «системи», буде чимало.
Нині моя сім’я не живе в розкошах, однак нам тут комфортно, а головне – кожен потихеньку втілює свої плани, відчуває себе реалізованим. Хоча, з власного життєвого досвіду можу сказати, що людині з невирішеними особистими проблемами, тобто певним внутрішнім дискомфортом, буде однаково важко і в Україні, і в Америці. Думаю, що зі своїм сьогоднішнім світоглядом, який значно змінився після приїзду в Штати, змогла б бути успішною й у своїй країні. Саме тут зрозуміла, що позитивне мислення та оптимізм є необхідними для досягнення мети. У США такі догми культивуються. Тому зараз переконана, що успіх починається «з голови». Тобто все залежить від нашого мислення, від того, як ми сприймаємо себе та оточуючий світ, наскільки позитивно дивимося в майбутнє. І хоч в Америці долари на деревах не ростуть, тут відчувається стабільність, впевненість у завтрашньому дні.
Блог як спосіб побачити зміни в собі
Знаю, що ведете власний блог, який користується чималою популярністю. Що вас надихнуло на це?
– Людина потребує змін тоді, коли вона не реалізовує свої таланти й здібності. Через це в душі відчувається певний дискомфорт. Коли я вийшла заміж – узагалі розслабилася, знаходилася на такому-собі споживацькому рівні. Ну, заробили гроші, купили щось нове й витратили їх, потім – знову те саме. Коли ти тільки споживаєш і нічого не даєш суспільству взамін, відчуваєш недоцільність власного життя. Наступає момент, коли розумієш: варто щось змінити, аби заповнити порожнечу буття. Саме тому я вирішила відкрити свій блог. Так легше побачити в собі зміни. Адже коли я щось написала, то, так би мовити, сказала це вголос, а значить, мушу дотриматися слова (усміхається. – Авт.).
Хто є читачами вашого блога?
– Загалом це заміжні пані. Коли жінка не має сім’ї, їй простіше самореалізуватися, вона має більше часу для розвитку власних здібностей і талантів. Коли ж ти маєш про кого дбати, – дуже легко забути про себе.
Я виросла в пострадянському суспільстві, де вважалося, що заміжня жінка має повністю присвятити себе родині та дітям. Але тепер розумію, що це неправильно, і навіть у Біблії знайшла цьому підтвердження. Якщо ми не реалізовуватимемо власні здібності, ті, що закладені Богом, природою, Всесвітом (називайте, як хочете), то нічого в цьому житті не радуватиме нас. Не можна жертвувати своїм внутрішнім світом навіть заради улюблених дітей і коханого чоловіка. Однак це не означає, що я займаюся виключно собою. Навпаки, роблю все те, що робила завжди. Виконую обов’язки мами та дружини, як і раніше, просто не забуваю виділяти час на себе. Цікаво те, що чим більше ти займаєшся своїм розвитком, тим відповідальніше ставишся до інших членів родини.
Загалом у матеріалах мого блога йдеться про ідеал жінки, якого потрібно прагнути: реалізована особистість, дружина, мати й хазяйка. В цих усіх напрямах ми повинні розвиватися однаково. Якщо забути бодай про один, – чекайте проблем, адже в душі рано чи пізно з’явиться відчуття дискомфорту. Це навіть не мої слова, а мудрість із біблійної притчі. До того ж мій блог спрямований на розуміння психології та внутрішнього світу жінки. Адже коли порядок у голові, то він пануватиме й у всьому домі.
Чи знаходите підтримку в чоловіка та близьких?
– Звичайно. чоловік дав мені свободу дій. Ми домовилися так: я можу займатися, чим захочу, головне – не нехтувати власними обов’язками.
Діано, які відмінності одразу почала відмічати, порівнюючи Україну й США?
– Скажу таку банальну річ, котру зауважила через місяць після переїзду: люди тут майже не курять! На вулиці дуже рідко можна побачити когось із цигаркою, адже це вважається ознакою неблагополуччя, а тому, напевно, відсоток курців тут набагато менший. І ще одне – тут усі постійно усміхаються. Американці – оптимістично налаштована нація. І хоча в кожного є свої проблеми, на усмішку й доброзичливість вони не скупляться. Загалом, здається, в США менше лицемірства. Тут ти можеш бути таким, яким ти є. Віриш у Бога і хочеш бути віруючим – будь, атеїст – твоя особиста справа, тобто люди не намагаються здаватися тими, кими не є насправді. У цьому й полягає так звана американська свобода.
Подорожувала й розмовляла
Майя ТАРАСОВА, “Новини Закарпаття”