Не буде перебільшенням сказати, що нинішні українські чиновники, сівши в ще не остиглі крісла своїх «папередніков», відразу ж стали нервово озиратися навколо в пошуках чогось, ще не вкраденого.
Звичайно, у держави ресурсів для «розпилу» за час господарювання Віктора Федоровича помітно поменшало, проте вони є.
Один із найбільш ласих кусків не поділеної державної власності – це ДП «Укрспирт», що представляє, по суті, державну монополію на той продукт, на який у нас ніколи не спаде попит
Зрозуміло, що в монополії на спиртову продукцію є дві важливі складові: по-перше, держава як-не-як, повинна боротися з сурогатами, які неминуче з’являться на ринку в разі виходу галузі з-під контролю і, по-друге, держава отримує з алкогольної індустрії непогані платежі, що в умовах катастрофічної бюджетної кризи не так і погано.
Спирт – стратегічний ресурс високого ступеня ліквідності бо поки що ні війна, ні голод не змогли хоч якимось способом знизити рентабельність виробництва міцних продукції.
Зате це вдалося зробити деяким ділкам, які не проти прибрати до рук вигідний бізнес, прикриваючись новомодними гаслами про роздержавлення. Навіть прибуткові підприємства раптом виявляються збитковими в руках цих «умілих» менеджерів. Одне з таких підприємств ДК «ЗІРНЕНСЬКИЙ спиртзавод», що в Рівненській області.
Протягом дев’яти місяців поточного року не здійснювало статутної діяльності, в результаті чого сума збитків станом на початок жовтня становила півтора мільйона гривень.
При цьому це підприємство, що спеціалізується на виробництві етилового ректифікованого спирту вищої очистки та сорту «Люкс», при плановій завантаженні могло б виробити і реалізувати протягом ІІ та ІІІ кварталів поточного року спирту на суму 59,7 мільйонів гривень. А якщо високоліквідне підприємство раптом перестає що-небудь робити, то, як показує практика, це означає, що воно або готується до банкрутства та приватизації за безцінь, або зі страшною силою штампує «лівак».
У випадку з «ЗІРНЕНСЬКИЙ спиртозаводом» актуальні обидва припущення, хіба що завод формально і так знаходиться в передбанкрутному стані. Але, проте, у цього державного де-юре підприємства вже давно є свої бенефіціари, серед яких називають колишнього директора заводу Олексія Сильченко, колишнього працівника Податкової служби України Андрія Акименко, і старого друга екс-міністра внутрішніх справ Захарченка та Олександра Едуардовича Чеботарьова, який нині перебуває в міжнародному розшуку.
Від «державного» на спиртзаводі залишилося хіба що тільки назва, а звітність ведеться трохи краще, ніж на якійсь піратській шхуні.
Ряд чинників свідчить про те, що насправді завод завантажений на повну котушку, тільки ні грама виробленого тут зілля не влучає у державну статистику, осідаючи в кишенях директорсько-прокурорського спиртового синдикату.
Більш того! Держава, якій (в особі державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт») підпорядковується це підприємство, так само як і «Шпанівський ЕЗПЕ» і чернівецький «Холминський спиртовий завод», демонстративно ігнорують свого власника, просто не допускаючи його до контролю за виробничими потужностями, на яких щосили виготовляється «лівий» продукт.
Чимось ця горілчана афера нагадує сигаретну, яку розгорнув у Донецьку свого часу Борис Колесніков з випуском контрафактних сигарет «Ёпсель-мопсель», проте ховаючийся від правосуддя Чеботарьов і в підмітки не годиться Колесникову, однак це зовсім не заважає поліським махінаторам відверто х*рити державну владу.
Ще ясна річ, десь на батьківщині «ёпсель-мопсель» які-небудь терористи Гіві і Моторолла можуть уособлювати в собі всю владу: законодавчу, виконавчу і судову в одній особі. Але от коли керівник «ЗІРНЕНСЬКИЙ» заводу, земляк бойовика Безлера, не пускає на підприємство нового керівника з ревізійною комісією, то це що? Поява в Рівненській області «Зернянской народной республики»?
Але при цьому на очах у перевіряючих з території заводу спокійно в’їжджають і виїжджають цистерни з тим самим спиртом, який на заводі, нібито «не виготовляється».
Цей факт відомий всім у Березнівському районі, крім керівництва районного та обласного управління МВС, а також прокурора Рівненської області Кубрака.
Або може бути, справа в тому, що рівненський прокурор просто боїться зв’язуватися зі всемогутнім замгенпрокурора Анатоліем Даниленко, який, як кажуть, має якийсь відсоток з кожного алкогольного градусу підпільних спиртових виробництв ще з тих часів, коли суміщав роботу в міліції, прокуратурі та податковій адміністрації? Тоді чим наша країна відрізняється від Америки часів сухого закону, а наші прокурори від американських повністю корумпованих ставлеників Аль-Капоне?
Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що Віктор Чеботарьов, підозрюваний у формуванні та координації «тітушек», які викрадали, били і вбивали активістів Євромайдану, знаходиться поза територією країни. У такому випадку незрозуміло, яким чином можуть функціонувати належні йому спиртзаводи (різні джерела називають їх кількість від 10 до 40 штук) на яких фактично не поширюється державна влада України?
Чому ніхто не звертає увагу, що на згаданий вище спиртзавод новопризначеному директору довелося приходити в супроводі роти автоматників? Чому голова Рівненської облради Кирилов протегує кримінальному лідеру? Хто робив замах на представників «Укрспирту» Пупишева і Глазкова? Що то за «махновська» структура діє в регіоні, що це за новий «Сашко Білий» з’явився в образі спиртового магната Чеботарьова? Хоча «Білі», здається, у Рівненській області оплачуються не гірше, ніж менти з прокурорами.
Коли представники «Укрспирту» прибули на Шпанівський завод харчових екстрактів, їх там «люб’язно» зустрічали не тільки представники міліції та криміналітету, але й якісь бойовики з націоналістичною символікою. До речі, з території ШПАНІВСЬКОГО заводу теж виїжджають цистерни зі спиртом, який – за документами – тут не виробляють з травня.
Проблема рівненської «махновщини», треба сказати, виходить за рамки звичайного криміналу.
Вона чревата створенням чергової регіонально-мафіозного угруповання за типом донецьких структур Аліка Грека, або Щербаня, чи кримських «башмаків», а в умовах глухих поліських районів вже давно підміняє регіональну владу.
Дестабілізація потрібна ж цим людям з двоякою метою: по-перше уникнути покарання за гріхи часів Революції Гдності, по-друге, прибрати до рук останні приносячі дивіденди державні активи.
А якщо ми подивимося на дивовижну сліпоту правоохоронних органів відносно того, що відбувається, та ще на активність Арсенія Яценюка з ідеєю приватизації підприємств «Укрспирту», то зможемо припустити, що і поділ цих активів вже відбувся.