Зважаючи на новий виток конфлікту Порошенка та Коломойського, зміщення з посади голови Одеської ОДА ставленика дніпропетровського олігарха Ігоря Палиці є цілком закономірним. Однак чи вкрай необхідним було призначення на це місце аж цілого колишнього президента держави?
Перебування Саакашвілі на чолі одної з областей (до того ж, далеко не центральної) має для чинної української влади досить велике значення. І тут варто розуміти, що йдеться вже не про протистояння між олігархічними віхами у розподілі зон впливу. Ціль залучення колишнього грузинського президента до місцевого управління в Україні чітко проглядається у бажанні прискорити процес здійснення адміністративно-територіяльної реформи в Україні.
У мережі є багато наївних думок про те, що Саакашвілі зробить із Одеси українське Батумі. Це могло би статися, але за умови, якби екс-президент Грузії був Воландом чи Дамблдором. Марно сподіватися на ефективність Саакашвілі як голови будь-якої ОДА. Адже неефективність адміністративного устрою із системою держадміністрацій доведено роками. Тут, як і в решті владних царин не працює принцип заміни обличчя. Система або виштовхує, або помалу гноїть і шліфує людей, які намагаються їй протистояти або змінювати. Це цілком усвідомлюють ті, хто в будь-який час перебувають на чолі владної вертикалі. Проте навряд чи Саакашвілі призначили на Одещину для того, аби знищити його як особистість, яка прагне змін.
Колишнього главу Грузії, виштовхнутого з політичного життя своєї держави проросійськими силами, вже тривалий час намагаються залучити до реформування України. Призначення його керівником области можна розглядати як продовження цього процесу. Власне, керування адміністрацією мало б витекти в конкретні пропозиції якомога швидше реформувати адміністративно-територіяльній устрій держави, адже будь-які зусилля якісно управляти краєм будуть малорезультативними.
В Україні так повелося, що громадяни більше довіряють резидентам не своєї, а чужих держав, зокрема успішних (якщо не повністю, то бодай у окремих галузях). Приклад вдало реформованої Грузії є для українців досить зрозумілим, ментально близьким та бажаним для повторення. Саме тому ініціятива здійснення адмінреформи від Саакашвілі сприйматиметься більш авторитетно, аніж від того таки Гройсмана.
Втілення ж самої реформи для влади є досить важливим, з огляду на тиск Европи. Це підтверджує поспіх у бажанні її зреалізувати, який уже спричинив до повного нерозуміння з боку суспільства. Люди усвідомлюють потребу змін, проте їхнього бачення ніхто не питає. Бо ж, на думку будь-якої влади, у Києві видніше, яким чином краще жити селу.
Так, чергова влада вчергове наступає на граблі. Замість пошуку спільних точок дотику з територіяльними громадами у питанні адмінреформи, відбувається пошук реформаторів-«парашутистів» із чужих держав. Зле було би нарікати за чужоземців в українській владі, якби їхнє залучення було виправдане якісними змінами в державі. Однак продукція не стане якіснішою лишень від приклеювання на упаковку якісної етикетки.
Джерело