Жінка, яка керувала відділом роботи з літніми людьми в «Самопомочі», стала власницею частки квартири своєї літньої сусідки на підставі заповіту і перешкоджає дитині-інваліду, якій належить левова частка цього помешкання, проживати в ньому.
Опікун інваліда I групи з дитинства Оксани Костельної звернулася до Франківського районного суду м. Львова з позовом про визнання недійсним заповіту, складеного на користь колишньої працівниці ГО «Самопоміч» Наталії Жук. Виявляється, жінка, яка керувала відділом роботи з літніми людьми в «Самопомочі», стала власницею частки квартири своєї літньої сусідки на підставі заповіту і перешкоджає дитині-інваліду, якій належить левова частка цього помешкання, проживати в ньому.
Як розповів «Вголосу» представник опікуна Василь Куницький, померла Ніна Боронюк була бабцею та офіційним опікуном інваліда I групи з дитинства з важкою розумовою відсталістю Оксани Костельної. Мати дівчинки теж інвалід, її опікуном стала рідна сестра, а батько зловживав алкоголем і його місце перебування на сьогодні невідоме.
«Саме бабця оформила опікунство над Оксаною. У власності Ніни Боронюк була однокімнатна квартира на вул. Пулюя у Львові й будинок у с. Дмитровичі Пустомитівського району. Ще коли жінка купувала цю квартиру, то відразу 4/5 її частки записала на онуку. За рік до смерті в пані Ніни виявили рак, жінка важко хворіла. За цей період до неї втерлася в довіру сусідка Наталія Жук, яка працювала керівником відділу роботи з літніми людьми в ГО «Самопоміч». Після смерті Ніни Боронюк виявилося, що за два дні до смерті вона склала заповіт, у якому половину свого майна відписала сусідці Наталії Жук», – розповів Василь Куницький.
Відтак сусідці дісталися 1/10 частина квартири та ще половина будинку в селі Дмитровичі. 9/10 цієї квартири належать онуці-інваліду, та її фактично позбавлено права на житло.
За словами Василя Куницького, після смерті Ніни Боронюк її сусідка Наталія Жук змінила замок у квартирі й нікого не допускає туди – ні онуку, ні її опікуна.
«Ба більше, Наталія Жук підселила в цю квартиру свого вітчима – теж інваліда, мабуть, для того, щоб його було складно звідти виселити. Він водить туди своїх дружків, вони пиячать. А дитину-інваліда фактично витуряють з квартири. Сусідка вже зайнялася і будинком у селі», – каже Василь Куницький.
2012 року Франківський районний суд за позовом прокурора Франківського району визнав за Оксаною Костельною право власності на 9/10 цієї квартири й зобов’язав Наталію Жук не чинити перешкод Оксані та її опікуну в користуванні помешканням. Та, як зазначає Василь Куницький, Наталія Жук рішення суду не виконує.
Після смерті бабці опікунство над Оксаною оформила рідна сестра матері Надія Янович. Саме вона тепер захищає права Оксани: для цього опікун звернулася до суду, щоб заповіт на користь Наталії Жук визнати недійсним. У позовній заяві Надія Янович апелює до того, що Ніна Боронюк під час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Це випливає із записів у медичній книжці, стан хворої свідчив, що вона фактично була без свідомості.
«Є очевидним той факт, що на момент посвідчення заповіту, (а це за два дні до смерті заповідача Боронюк Н.М.), остання не усвідомлювала своїх дій, оскільки, відповідно до задокументованих записів лікарів, була важкохворою і малоконтактною, у день складання заповіту вона через важкий стан хвороби не сприймала дійсних подій», – пояснює опікунка в позовній заяві. За її словами, при складанні заповіту також викликають сумніви й особи свідків, адже один із них проживає аж у смт Верховина Івано-Франківської області й невідомо з яких причин на момент складання заповіту перебував у Львові на вул. Пулюя.
«У заповіті зазначено також: у зв’язку з тим, що Ніна Боронюк не може через слабкий зір підписати заповіт власноручно, то це зробить Анна Навроцька. Однак покійна ніколи не знала останньої», – каже Василь Куницький.
Окрім нерухомого майна, у покійної Ніни Боронюк був депозит у банку на суму 20 715 грн 58 коп., яким вона не розпорядилася. Що, на думку опікуна, вказує на відсутність розсудку та пам’яті заповідача на момент складання заповіту. До того ж про існування цього депозиту не знала сусідка Н. Жук.
На сьогодні опікун Оксани, її рідна тітка, хоче забрати свою племінницю до себе в сім’ю, однак не має для цього нормальних житлових умов, бо сама проживає у квартирі свекрухи. Оксана тепер перебуває в Буківському дитячому будинку-інтернаті, однак дівчинці вже виповнилося 18 років і довше тримати її в інтернаті не будуть.
«Поселитися з Оксаною у її квартирі на вулиці Пулюя опікунка не може, бо Наталія Жук не пускає їх у помешкання», – каже пан Василь. Ба більше, відповідно до акта обстеження житлових умов, квартира перебуває в незадовільному технічному і санітарному стані. Нагадаємо, що там без реєстрації проживає вітчим Наталії Жук.
Фактично дівчину Оксану, якій належить левова частка цієї квартири, позбавлено права на житло. Тому опікун вимагає в суду визнати недійсним заповіт як розпорядження на випадок смерті, складений Боронюк Н.М. на користь Жук Н.І. від 2009 року.
Ця справа, знову ж таки, порушує чимало проблем, про які в нашій державі намагаються замовчувати і закривають на це очі: право сиріт на житло, дітей з інтернатів, яким після досягнення повноліття нікуди повернутися, порушення прав інвалідів. І тут ще виникають нові запитання, а що саме передбачають такі «відділи роботи з літніми людьми», як у громадській організації «Самопоміч»? Невже насправді за цим криється полювання на майно одиноких літніх людей?
Олена Монтаг, спеціально для «Вголосу»