Олена та Євген Кудрявцеві приїхали із Луганська на Закарпаття у 2014 році, коли в їхньому місті розпочалася війна. В Ужгороді зайнялися волонтерством. Нині разом із “Рухом підтримки закарпатських військових” продовжують допомагати нашим бійцям. Про це пише Суспільне Закарпаття
Родина Кудрявцевих, Олена та Євген, приїхали до Ужгорода з Луганська 8 років тому. Куди їхати тоді — не знали, хотіли просто втекти від небезпеки.
“Ми так дивилися на карту і розуміли, що можемо поїхати будь-куди, бо нас ніде не чекали. Всі казали: приїжджайте до нас у Черкаси, приїжджайте до нас у Суми, де знайомі були. Але за цим нічого не стояло, окрім того, що “ми вам раді”, крім оцих емоцій. Ніхто нам не обіцяв ані житла, ані роботи. Ми сподівалися, що ми повернемося: поїхали в червні, і думали десь у вересні будемо вже дома. Насправді ми туди не потрапили більше”, — каже Олена.
Євген, у підлітковому віці, разом з батьками, втікав від війни у Грузії, а саме з Сухумі. У 2014 році, з початком війни на сході України, із сином та дружиною чоловік переїхав до Ужгорода. Тут подружжя зайнялося волонтерською роботою.
Євген розповів Суспільному: “Була дуже важка акліматизація, я це чітко пам’ятаю. Лєна постійна плакала. Пам’ятаєш, був навіть момент, що ми хотіли повернутися в Київ — у нас там було більше друзів. А потім ми почали волонтерити, побачили які тут люди, як допомагають. Кілька тижнів пройшло, і ми зрозуміли, що це наше місто, тут такі класні люди”.
Олена Кудрявцева відзначила: “В принципі, волонтерство вирішило те, що ми тут залишилися. Це такий величезний пласт небайдужих людей, і ти саме до таких потрапляєш. Люди ж є різні! А коли ти потрапляєш до волонтерів, то саме ці люди — вони не байдужі. Ми потрапили одразу в пласт небайдужих людей”.
Зараз подружжя збирає допомогу для військових. Олена каже, що з досвіду вже знають, як правильно розподіляти роботу, аби вона була більш дієвою. Розповідає, як починали свою волонтерську діяльність.
“Ми прийшли сюди, у “Рух підтримки закарпатських військових”, майже на самому початку того, як ми приїхали. Може десь через тиждень це відбулося по приїзду в Ужгород. Причина була проста: ти сидиш, скролиш новини, чекаєш, що щось відбудеться, нічого не відбувається. І весь час це дуже болюче для тебе — просто розриває все із середини від цих новин. І Жека мені сказав, що прочитав, що там треба клеїти наклейки на “Сльози сепаратиста” на водичку, і ми пішли клеїти ці наліпки. Так і залишилися”, — відзначила жінка.
Волонтерила Олена кілька років, потім почала працювати, і менше часу приділяла РУХУ.
Олена Кудрявцева розповіла: “А зараз, коли війна знову повернулася у наше життя, тепер долучаюся по максимуму. Зараз тут у нас більш організована робота, більше підрозділів, кожен відповідає за себе. Треба розуміти, що ми у тилу теж робимо свою роботу. І частина перемоги, вона теж буде нашою, я думаю”.
Зараз втікати від війни Кудрявцеві не хочуть. Розуміють вимушених переселенців, котрі надіються повернутися якнайшвидше у свої міста.
“Я вважаю, що ситуація трохи інакша, в тому плані, що я надіюся, і я вірю в це. Я вірю в наше ЗСУ, я вірю у нашого президента, і я вірю, що всі ці люди зможуть повернутися”, — наголосила жінка.
Подробиці в сюжеті Суспільного Закарпаття: