На черзі – виділення ще двох ділянок
Ще один ласий шмат серед парку займає 0,139 га – ділянка зареєстрована за номером2110100000:25:001:0046. На зорі Незалежності країни на тому місці розташовувалося кафе, втім у часи занепаду парку приміщення було знищено. Все, що залишилося – фундамент та будівля туалету.
Втім юридично ці «залишки», як виявляється, вважаються «нерухомим майном». І от у лютому 2012 року депутати міськради на чолі із Віктором Погореловим приймають рішення №457, яке стало засекреченим, оскільки його також не опубліковано на офіційному сайті.
У пункті 1.6 документу депутати дозволяють ТОВ «Лісова пісня» розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з фундаментом (себто – «власним нерухомим майном») для подальшої її передачі в оренду.
Через 2 з половиною роки – 7 листопада 2014 року – питання затвердження готового проекту землеустрою знову постає на порядку денному депутатів. Однак цього разу обранці більшістю голосів відмовляють ТОВ «Лісова пісня» у здачі шматку ділянки в оренду. І це попри те, що перед тим був наданий дозвіл на розробку проекту, і визнано, що закинутий фундамент та туалет є «приватною нерухомістю».
Словом, зараз у ТОВ «Лісова пісня» є аргументи, аби подати до суду на депутатів і таки отримати цей шмат землі за рішенням Феміди. А парк втратить ще один, поки – муніципальний шмат ділянки на перехресті головних алей парку. Автор зв’язався з директором ТОВ «Лісова пісня» Олександром Грабаром, аби детальніше з’ясувати – чи судитиметься підприємство із міськрадою і, головне, яким чином придбано чи зведено «власне нерухоме майно» серед парку за уже відомою нам «екзотичною адресою» – вул. Боздоський парк, 5. Однак пан Грабар, пославшись на зайнятість, так і не зустрівся з нами.
Ще один шматок ділянки у парку – номер 2110100000:25:001:0044 – займає 300 квадратних метрів. Згідно з пунктом 1.26 рішення міськради №1106, ділянка виділена у 2013 році комунальному підприємству «Парк культури та відпочинку «Боздоський», яке, власне, й опікується парком. Мета ніби благородна – «для будівництва та обслуговування об’єктів фізичної культури та спорту».
Однак є але… Жодних кроків до зведення подібного майданчику не зроблено. І, як повідомив автора у відповідь на інформаційний запит в.о. директора департаменту міського господарства Олександр Костенчук, комунальному підприємству «Парк культури та відпочинку «Боздоський» грошей для будівництва об’єкту інфраструктури не виділялося взагалі.
Але ж для чого тоді було давати землю? Тут проглядається схема, яку в Ужгороді інколи застосовуються – виділяється шматок ділянки нібито для потреб комунального підприємства. Таким чином, що називається, ділянку фіксують на папері. Далі комунальне підприємство, коли уже затверджений проект землеустрою, нібито відмовляється від ділянки, бо раптом виясняється, що у нього нема грошей для будівництва об’єкту. Ну а ділянку, оскільки вона вже є, міська влада передає у приватні руки.
Наразі на виділеній для комунального підприємства ділянці ростуть дерева парку. Це – поки що.
Межа парку – то тут, то там
А тепер найголовніше питання – якщо парк є природоохоронною зоною, яким чином міська рада роздає у ньому ділянки, а правоохоронні органи не бачать у цьому процесі жодних порушень закону? Виявляється, все банально просто – у грудні 2012 року більшість депутатів міськради на чолі із головою Віктором Погореловим прийняли рішення, яке дало старт і легалізацію роздачі земель у найбільшій зеленій зоні Ужгорода.
Інформація – скільки фактично площі займає найбільший ужгородський парк – кожного разу інша. Насамперед тому, бо різні можновладці у різний час по-різному трактували, що у паркові є недоторканною природоохоронною зоною, а що – розміщено за її межами, де квадратні метри можна продавати, купувати, здавати в оренду і на цій площі щось збудувати – хоч тераси, хоч будинки, хоч аквапарки.
У 2006 році ужгородські депутати доручили комунальному підприємству «Боздоський парк» інвентаризувати ділянку на 50 гектарів для встановлення її межі в натурі.
У 2008 році своїм рішенням Закарпатська обласна рада «розширила» площу природно-заповідного фонду парку з 50 до майже 74 гектарів. Підстава – встановлення у натурі межі території. Невдовзі депутати облради іншим рішенням слово «розширити» замінили на «визнати». Тобто, за версією обласних обранців, фактична площа парку є саме 74 гектари.
Згідно інформації з архіву – рішення виконкому Закарпатської облради народних депутатів №253 від 23.10.1984 року «Про мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду» – площу парку таки затверджено у межах 50 га. Правда, тоді у цьому документі детальної карти паркової зони не було, тож з’ясувати – які конкретно гектари парку є заповідною зоною за версією радянських чиновників – нині досить проблемно.
У 2012 році депутати Ужгородської міської ради приймають остаточне рішення №766, згідно з яким заповідна зона має таки 50 гектарів і ні метра більше. І ось саме цей документ дав старт роздачі земель у парку.
В додатку до цього рішення вже є карта – план розподілу парку. До меж парку не включили чималу площу навколо двох штучних озер. Чималий шмат територій вздовж головних алей відведений до так званих господарських та спортивно-розважальної зон. І от у саме у цих зонах, які не є заповідними, можна роздавати землю у власність чи в оренду.
Якщо врахувати, що фактична площа парку 74 гектари (як порахували депутати Закарпатської облради), то в активі депутатів Ужгородської міськради з’явилося цілих 14 гектарів (!) «вільної» землі.
Де у Боздоському парку природоохоронна зона, а де – ні, – погодив у 2012 році тодішнійначальник відділу Держкомзему в Ужгороді Олександр Чепкий (зараз він працює начальником відділу землекористуванні в Ужгородській міській раді – Авт.).
Погодження, що у парку саме 50 гектарів природоохоронної зони і не більше – надав й тодішнійначальник управління Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов – син мера Ужгорода, який ще й депутат міськради.
Дали погодження на розмір площі парку в 50 гектарів і люди, які були безпосередніми підлеглими міського голови Ужгорода Віктора Погорелова – директор департаменту міського господарства Олексій Касперов; головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба;начальник відділу землекористування Ужгородської міськради Тетяна Марухнич.
Більшість депутатів та й усі останні міські голови Ужгорода завжди наголошували, що парк – місце відпочинку та дозвілля.
Відтак відведення деяких ділянок в оренду виглядає логічним – адже якщо підприємець не виконує певні зобов’язання, то можна оголосити новий конкурс і знайти нову людину на місце під деревами для організації дозвілля городян. А от передача землі парку у приватну власність викликає певні питання, насамперед – щодо прозорості та доцільності цього процесу.
Втім сьогодні, схоже, ні міського голову Ужгорода, ні депутатів Ужгородської міської ради абсолютно не хвилює дане питання. Формальні підстави юридично вірно оформляти землю у парку для приватних осіб є. А що буде потім, коли теперішні орендарі та власники надумають, раптом, огородити свої ділянки і звести на них, приміром, маєтки? Над цим, очевидно, доведеться ламати голови уже майбутньому поколінню.