У Закарпатській області масово квітне пізньоцвіт осінній – галявини із фіолетовими квітами, схожими на крокуси, можна зустріти вздовж річок та доріг, та навіть біля старих монастирів.
Про це в коментарі кореспонденту Укрінформу повідомив гід Сергій Прокоп, який спеціалізується на екологічних екскурсіях Закарпаттям.
“Перша половина жовтня – пора цвітіння пізньоцвіту осіннього на Закарпатті. Ці квіти зараз масово цвітуть на галявинах біля річок та вздовж доріг регіону. Я воджу своїх туристів в локації із пізньоцвітами біля села Мала Копаня, також такі галявини є на схилах Чорної гори біля Виноградова. Багато пізньоцвіту осіннього в Ужанському національному паркові. Також, і про це мало хто знає, багато пізньоцвіту зараз цвіте біля Мукачівського Святомиколаївського монастиря”, – розповів Прокоп.
Гід наголошує туристам, що не можна зривати ці квіти, бо пізньоцвіт осінній – отруйна рослина. Ним можна хіба милуватися.
“Також багато людей плутають пізньоцвіт із шафраном Гейфеля, який квітує на Закарпатті навесні. Наголошую, що це різні рослини”, – наголосив він.
Пізньоцвіт осінній – це багаторічна трав’яниста рослина з родини лілійних (Liliaceae). Підземна частина – бульбоцибулина, від якої восени розвиваються блідо-рожеві квітки, навесні з’являються зелені широколанцетні листки і плоди. Бульбоцибулина дворічна, сидить досить глибоко в ґрунті. Квітки великі – рожево-лілові, рідко білі. Плід – коробочка. Цвіте у вересні-жовтні. Вся рослина отруйна.
Росте на вологих луках в низині, передгір’ї та гірській частині Закарпатської області, в Прикарпатті, на Буковині, особливо в басейні Пруту й Тиси, невеличкими заростями по кілька гектарів. Природні зарості пізньоцвіту на Закарпатті взято під охорону в межах всього ареалу. Їх використовують як насінники.