Про це повідомляє Alex Rovnyak у мережі Фейсбук.
Як розповідає ужгородець, у вищезгаданому музеї на касі їм відмовили у видачі квитків. Проте далі – більше у відвідувачів намагались забрати вже продані квитки.
Далі – пряма мова:
Сьогодні у вищезгаданому музеї споглядали наступну ситуацію:
Зайшли, на касі літня жінка, привітно взяла гроші за вхід. Квитки, проте, не видала. Наполягли на квитках, на що була відповідь, типу: “Та нащо вони вам, ідіть, так зайдете”. Наполягли знову і знову. Квитки, все-таки, з вкрай відчутним скрипом, видали. Але це був тільки початок.
Пішли в музей, квитки ніхто не контролював (мали відірвати по смужці). І тут ба, зразу на вході нас наздогнала інша чорнява жінка, задала питання звідки ми та потім справила таке враження, ніби захотіла ці квитки взяти назад, типу вони нам не потрібні. Віддавати назад ми чітко відмовились, на цьому діло і закінчилось. Зайшли в музей.
Стало підозріло аж до неможливості. У голові промайнула думка: “Якщо красти гроші, наскільки ж це нахабно і необережно має бути, щоб забрати ВЖЕ ВИДАНІ відвідувачам квитки і потім між собою поділитись “прибутком”. Невже вони всі тримають відвідувачів музею за худобу, а між собою це сприймають за норму, потираючи руки. Абсурд.”
Всередині. Вирішили попитати інших відвідувачів, чи видали їм квитки. В цілому зустріли 5 відвідувачів, жодному квитки не видали. І тут вже не було сумнів; що коїться було зрозуміло, до болю.
Пішли назад до каси, взнати героїв поіменно, знайти адміністратора, написати відгук. Як тільки стало зрозуміло що ми вимагаємо, ґвалт піднявся не на жарт. Адміністратор виявився молодий чоловік у піджаку, який підкреслював важливість його персони, спокійно тицяв телефон. Напруга зростала. Адміністратор називати своє ім’я відмовився і навіть спробував провально виправдати ситуацію, чим безбожно видав свою причетність до всього дійства. Всі викручувались як могли, такого я давно не бачив. Під загальний шум і шарудіння, відгук, все-таки, написати вдалось. Написане я процитував, ніхто не сказав нічого переконливого у відповідь. Було ясно, що все ясно.
Окрема співробітниця під запах смаженого, не витримавши напруги, спробувала штовхнути мене у плече, бовтаючи щось абсолютно нерелевантне. Мужня жінка. Я відкрито повідомив, що ситуація буде висвітлила публічно, на що отримав відповідь: “Буде тобі від цього легше?”.
Легше не буде, і я вже не кажу про (дещо ідеалізований) зв’язок: [квитки —> гроші в касу музею —> утримання/покращення музею —> туризм —> гроші для міста, благо кожного]. Або: [невидача квитків —> дотаційний музей —> поглинання наших податків —> неблаго кожного]. Та вже не кажу про те, що вся історія підпадає під класичне визначення крадіжки, крадіжки у міста.
Історія сумна і архетипічна. Таке, мабуть, коїться і коїться на інших “солодких” точках.
А висновки як мінімум два:
1. Вимагайте квитки у музеї народної архітектури та побуту під замком, це в наших інтересах.
2. Якщо знаєте тих, хто може повпливати, передайте інформацію.
Гарних свят!