Розповів про реформу правоохоронних органів області, роботу нової патрульної поліції, боротьбу з контрабандою тощо.
– Вас було призначено одразу після липневих подій у Мукачеві, де фігурантами були і правоохоронці. Яка нині ситуація? Як відбувається розслідування?
-Аналізуючи ЗМІ, роблю висновок, що це був якийсь перерозподіл сфер впливу. У який були втягнуті, у тому числі, і представники влади на Закарпатті. Тому саме туди приїхали люди, саме на ту вулицю. Хоча народ краще знає, що у нас і до чого. Зрештою, це все тепер об’єкт дослідження Генеральної прокуратури. Тож я не маю права розголошувати навіть версії розслідування.
– Зараз на Закарпатті багато заяв, що контрабанду зупинено. Але щодня маємо повідомлення про нові випадки. Тож чи є реальні зрушення у питанні боротьби з контрабандою?
– Не можна побороти контрабанду, як і проституцію, загалом злочинність, будь-який негативний соціальний прояв лише силовим шляхом. Це чинники нашого життя. Якщо в прикордонних селах немає роботи, а жителям пропонують: візьми сигарети, перенеси через кордон і зароби 100-200 гривень – то хоч одна людина, але знайдеться. Або він перенесе мішок з цигарками, або щось вкраде. Якщо вкраде – це кримінал. А контрабанда? Верховна Рада України постановила, що контрабанда – то не є кримінально карне діяння…
Треба змінювати ставлення до контрабанди не тільки керівників поліції, працівників держструктур, але й самих краян. Як? Збільшувати людям заробітну плату. Та це вже не питання поліції.
Це дуже добре, що є непоодинокі факти затримання контрабанди. От часто лунають питання: угорці арештували 19 працівників на кордоні, а скільки арештували ми? Я – жодного. Це не функція поліції. От якщо він дістане ніж і заріже когось – тоді вже з мене треба питати. Але створити перепони, зайняти чітку державницьку позицію у боротьбі з контрабандою – так, це ми робимо. Але як це у нас виходить – слід оцінювати вам.
Давайте подивимось на осіб, які раніше займалися контрабандою. Що вони тепер роблять? Чи менше просиджують у ресторанах? Може, вони стали землекопами? Ні, не стали. Але більшості з них стало скрутно. Вони вже не можуть потрапити, як раніше, у владні кабінети. Хоча й дуже намагаються…
– Часто міліції докоряли, що вона “ведеться” на вказівки, до прикладу, голови ОДА. Навіть тоді, коли не повинна цього робити. Що маємо зараз?
– Нині влада в області консолідована. Є робочі питання, які треба постійно вирішувати. Але завжди знаходиться компромісне рішення. Наприклад, прокурор нашої області – досвідчений фахівець. Часто звертаюся до нього: яке б він прийняв рішення, якби був на моїй посаді. Він радить: я б на вашому місці, хлопці, зробив так-то. Дякую йому за пораду. Голова обласної адміністрації Геннадій Москаль – це правоохоронець з величезним досвідом. Хоч у мене теж 25 років стажу роботи в правоохоронній системі. Але з його досвідом, він ще й потужно так бореться. Як до нього не звернутися за кваліфікованою порадою? Ми уважно ставимося до його розпоряджень, вказівок. У межах компетенції.
Керівництво Національної поліції декларує: поліція поза політикою. Наша робота – забезпечувати порядок. Ми завжди прислухаємося до критичних зауважень на свою адресу. Триває переформатування поліції. Головне тепер – не втратити те, що вже маємо, і здобути нове.
Жодного непорозуміння між гілками влади в краї немає. Але це не означає, що всі слухають когось одного. Кожен відповідає за свою ділянку. Мою роботу спитають тільки з мене. Я за це відповідаю і за долю трьох з половиною тисяч правоохоронців.
– Що стало для вас найбільшим випробуванням у роботі на Закарпатті за цей період?
– Випробування були на сході України. Ми країна, яка воює. Хоча цей термін і не використовують. А Закарпаття – тиловий регіон. Випробування тут – мізерні у порівнянні з тим, що твориться на сході.
– На Закарпатті позапланово створили патрульну поліцію. Як оцінюєте результати її роботи?
– Коли я чув від закарпатців слово серенча, то спершу не міг зрозуміти, що воно таке. Але Закарпаттю справді щастить. Пощастило й з патрульною поліцією. Вона в нас мала бути трохи пізніше, та мукачівські події пришвидшили цей процес.
Відбір у нову поліцію був максимально прозорим. Хоча і в нас були протестувальники з числа тих, хто не пройшов відбір. Я їх запросив на розмову. Вони прийшли, ми поговорили. Так, багато талановитих дітей не пройшло. Але це відбір. Йдіть через певний час ще раз пробуйте. На Закарпатті не було проблем з викладачами, з процесом навчання майбутніх патрульних.
Діти ці вже два тижні працюють. Є позитив, є недопрацювання. Це робочі моменти. Багато моїх колег нарікали: все пропало, нонабирали таких… Але бачимо, що система працює нормально.
Патрульні борються з вуличною злочинністю. Вони найближчі до людей. І люди їм вірять. Проте не можна втрачати голову від цього. Слід працювати далі, виправдовувати довіру краян.
Плануємо півсотні екіпажів патрульної поліції по всій області. Щоб патрулі були не тільки у Мукачеві та Ужгороді. Готуємо базу, автомобілі. Звісно, не у всіх будуть “Пріуси”, у гірській місцевості патрульні їздитимуть на УАЗах і “Нивах”. Створюємо єдиний колл-центр. Попрацюємо, побачимо помилки, а потім про свій досвід розкажемо іншим регіонам. Ми і так єдина область, де поліція представлена не лише в обласному центрі.
– Як на Закарпатті йде переатестація колишніх міліціонерів у поліцейські?
– І тут Закарпаттю пощастило. Мають час підготуватися до тестування. Наші київські колеги, з яких почали першими, часу на підготовку не мали. Тож я думаю, що відсоток тих, хто пройде у поліцію, у нас буде в рази більшим, ніж у Києві та Київській області.
– До яких рис, особливостей характеру закарпатців вам довелося звикати?
– У закарпатців немає нічого незвичного. Фахівці відповідають своєму рівню. Не можна сюди привезти з Донецька чи Києва 20 людей. Це неефективно. Будуть багато робити, але дурного. А повільні, тихі закарпатці, попивши кави, до вечора зроблять більше корисного… Так, іноді їх треба підганяти, прискорювати, іноді стукати кулаком і прикрикувати. Але якщо сам механізм працює правильно, то не важливо, хто сидить у кріслі. От якщо зараз я піду у відпустку, хіба тут все розвалиться? Та ніколи в житті! Колектив просто потрібно підтримувати, підштовхувати, направляти, показати особистим прикладом, як потрібно працювати.
Що не люблю в закарпатців, так це улесливості. На сході тобі правду скажуть в очі. А тут: “що, начальник, треба зробити? Будь ласка!” Але все рівно не зроблять… А все решта – так, як і всюди.
– У якому регіоні ви б хотіли ще попрацювати?
– Не думав про це. У мене з цим простіше. Отримав наказ – поїхав! Так було і тепер. Отримав я в Маріуполі усний наказ їхати працювати на Закарпаття. У машині на навігаторі набрав Ужгород, показую водію: “Бачиш? Поїхали!”.
Нема різниці, де працювати. Головне – працювати чесно. Не можеш працювати чесно – іди зі служби. Не займай чуже місце. Я завжди кажу це співробітникам.
У Європі, якщо довго затримуєшся на одному місці, то вважається, що у тебе ніякого розвитку. А у нас, як кажуть, камінь мохом обростає. Тільки мох – це вже елементи корупції: зв’язки, знайомства… Ментально ми інші, ніж європейці. Хоча й всього за два кілометри від Європи…
Відділ комунікації ГУНП в Закарпатській області