Разючу кімнатну тишу наповнює голосне дзеленчання. Нуль реакції…е вам на першу пару, чи нам?». На ліжку біля стіни починається броунівський рух. З-під ковдри незграбно, як равлик зі своєї хатки, «вилазить» рука. Навпомацки шукає набридливу дзеленчалку і знову залазить «у хатку». Кілька секунд тиші для прийняття реальності – і сонна субстанція на ліжку нервово продирає очі й жалібно оглядається навкруги. Знойомтесь, це – я! І мені – на першу пару.
Знову не встигаю…Потрібно збиратися методом Юлія Цезаря. Однією рукою чищу зуби, іншою – вмиваю сонне обличчя. Хмм…Ефект не вражає. Схоже, метод сьогодні дає збій. В силу вступив 3 закон Ньютона: на кожну дію є своя протидія. О Господи, я ж на гуманітарному вчуся! Чого тільки не згадаєш на «свіжу» голову…Знала б моя вчителька фізики Тетяна Олександрівна, якими знаннями оперує її колишня учениця, поствила б мені пам’ятник на шкільному подвір’ї!
Так…Геть зайві думки… Швидко збиратися…А що одягти? Вічна проблема всіх жінок. Ну добре, ці джинси згодяться. А светр? Синій у білу смужечку чи бузковий з білим комірцем? Оце так дилема з самого ранку. Так…Використовуємо метод наукового тицяння. Не чули про такий метод? Та не вигадуйте! Заплющуєте очі і навмання тицяєте пальцем. Я так і знала, бузковий!
О господи, 7:35! Так, їсти немає коли, я не нафарбована! Де моя туш? А олівець де? Ну що за день? Хоч на пари не ходи! Ну не можу ж я з’явитися у університеті у вигляді бабая! Тільки дітей лякати! Ну слава Богу, хоч тональний крем знайшла. Добре, вмовили – іду на пари!
До речі, що за будильник такий! Наче на інші звукові хвилі розрахований. Дзеленчить щось там собі тихенько, наче я зі слуховим апаратом засинаю. Добре, хоч сусіди свідомі, розбудили. Не дарма я їм хліб минулого року позичала. Не віддали – хай відпрацьовують. Підробляють мультимедійним будильником! Інколи я таки люблю своїх сусідів…
Хмм…Рухаюся я сьогодні зі спринтерською швидкістю. Ось уже й на місці…Біля ліфту знову штовханина. Пам’ятаю, ходили з подругами на розпродажі. Там люди так штовхалися біля дверей, ніби від цього залежало їхнє життя. Так там принаймні було за що…А тут…Порахують ребра, ще й на пару не встигнеш. Одне радує, якщо ви вчора не потрапили на сеанс планового масажу, то приходьте до нашого ліфту. Ефект аналогічний. Ну нарешті, я вже їду…Передаю інформацію про свої координати. Моя місце перебування на конкретну мить сумнівне. Ліва нога перебуває біля невідомої субстанції 45 розміру, права нога – поза полем зору. Права рука стискає (ще стискає) сумку, ліву руку рюкзаком притиснув до стіни якийсь хлопчина. Біля лівого вуха гламурно нафарбована панянка вишуканим манікюром тримає пластиковий стаканчик з кавою (не дай бог, хтось повернеться почухати ногу – я автоматично прийму гарячий душ!) «Дівчино, ви на 11 натискали?» Що? А…приїхали вже! Так…а де всі? А котра година? А яка аудиторія? А який предмет взагалі? Стоп, стоп! По одному питанню, будь ласка! Телефоную старості. А де в нас пара? Як сьогодні немає? Перший тиждень? Ні, я просто цікавлюсь. Чого б це я в універ приходила? Не вигадуй! Ну от…чого було корчити старанного студента! Тепер чекати другої пари ще годину, не менше. Хто винен? Сусіди! Хто сказав, що в мене перша пара?!
Часовий проміжок 2-4 пара: зв’язні думки відсутні. Коло діянь обмежується вдосконаленням навичок гри в хрестики-нулики та морський бій і створенням розумного і серйозного вигляду.
Ну, ще хвилина, 57 секунд, 25 секунд…Шановний пане викладач, уже час! Егей! Ну так…Домашнє завдання…Добре, вмовили, задавайте уже швидше! Їсти хочу – сил немає. Зараз помру. Досить вже їжі духовної, давайте тілесну.Книгами ситий не будеш…Якщо їх,звісно, не їсти.
Так…що в нас тут…одна морквина, дві цибулини, півкапустини, варення якесь…Бозна відколи стоїть…І нарешті одна повішена миша…Негусто. Стоп. Макарони ж можна зварити. Починаємо збори. Кастрюля – є. Вода – в наявності, сіль – присутня. Ну от, знову всі комфорки зайняті… Хто останній в черзі? Ти? Ну дивись, ставлю кастрюлю – воду не пий! Морквину з’їсти чи що? Кажуть, корисна для організму. Там містяться вітаміни групи В та каротин. Чула б мої думки вчителька біології! Поставила б мені другий пам’ятник на шкільному подвір’ї. За глибокі знання з предмету. Ну й марнославна ж я! Нащо мені 2 пам’ятники, одного достатньо. Просто за глибокі знання. Розмріялася, іди макарони вари!
Ну от, і жити стало веселіше. На ситий шлунок. Поїсти – завжди добре, а смачно поїсти – ще краще. Так…що в нас далі за графіком… Домашнє завдання… Я ж сова – продуктивність моєї праці значно вища…пізніше… Поки є вільний час, треба б до друзів забігти на хвилинку…
Перша година ночі…Так…Що там у нас із завданнями…Ну, це я й так знаю, не вчитиму, а цього я й так не знаю – не вчитиму. Ось залишуся на вихідних – все надолужу. Сяду за підручниками й конспектами на цілі 2 дні точно! Головне – позитивне налаштування. Так…будильник завести…Мені на яку пару? На другу? Оце за нашими мірками…Нарешті висплюся…Стоп, а як же сусіди? Це через них я сьогодні невідомо чого прийшла в університет рано, як ніколи. А могла б виспатися! І зараз би повчила пари! Ну не можу я залишити все так…Через вас, любі мої сусідоньки, моя успішність постраждала…Вам, здається, на другу зміну…Добре, вмовили, буджу вас о 6:45…
…«Агов, сонне царство! Хто вчиться в першу зміну? Знову будильника не чуєш? Прокидайся! 7:15! Скільки ще мені в стінку стукати! Я тобі в наймах чи що!» На ліжку біля стіни починається броунівський рух…Сонна субстанція нервово дивиться на годинник і жалібно оглядає територію. Знайомтесь – це я! І мені – на першу пару! Знову?