2015 рік буде для України важкий і виснажливий. І не лише через постійну військову напругу на Донбасі чи складну економічну ситуацію.
Головна причина наших майбутніх труднощів — залишена Януковичем система державних інституцій.
Вистражданого Майданом перезавантаження влади не відбулося. Якщо раніше українці мали надії на “нових” президента, прем’єра і парламент, то 29 грудня 2014-го розставлено крапки над “і”. Верховна Рада з порушеннями регламенту, в кращих традиціях попереднього авторитарного режиму, ухвалила так званий бюджет. Ця подія стала сумним підсумком року для чинної влади й вироком їй водночас.
Політичне шахрайство, кулуарні змови, маніпулювання та шантаж — проти такої політики попередньої влади повстала Революція гідності. Бо логічним продовженням того є корупція, беззаконня, кумівство, нехтування національними інтересами на користь власних політичних. І в цьому нічого не змінюється. Відбувається тихий антимайдан.
Прикро, що частиною звично смердючого парламентського болота стали так звані “нові обличчя”, якими зваблювали виборців під час минулих парламентських перегонів. Система швидко зламала більшість із тих у Верховній Раді, хто виглядав хоч якоюсь альтернативою традиційному політикуму. Вони вже погодилися на роль прислужників господарям своїх фракцій — точно так “регіонали” безвідмовно служили раніше Януковичу.
Неможливо зрозуміти, як може бути з нинішнім антимайданом та ж Тетяна Чорновол, яка так постраждала під час Революції гідності й після неї. Або “козак” Михайло Гаврилюк, що тисне тепер кнопку за сумнівні закони, як “регіонали” тиснули 16 січня за диктаторські. Дивують своєю слухняністю комбати, на безкомпромісність яких було стільки сподівань. Колишні журналісти стають професійними пропагандистами та вже полум’яно виправдовують політичні афери своїх шефів.
Ті, хто з власної волі або з примусу допомагають президентові та прем’єру діяти всупереч принципам Майдану й закону, згодом підуть зі своїми босами на політичне дно. В осяжній перспективі цю Верховну Раду мають переобрати. Зрозуміло, що вона не відповідає потребам країни та суспільства. Не вирішуватиме проблеми: в кращому разі їх консервуватиме, в гіршому — посилюватиме. Нечисленних бунтарів типу колишнього журналіста Сергія Лещенка явно недостатньо, щоб це болото радикально мінялося. Водночас за нинішньої парламентсько-президентської республіки насамперед Рада повинна бути найякіснішою державною інституцією.
Нині багато говорять про інформаційну війну Москви проти нас. Але нинішня влада компрометує Україну та ідею її державності більше за російські телеканали. Перезавантаження залишається головним завданням Майдану як багатомільйонної спільноти тих, хто хоче жити в справді новій країні. Має бути потужний і безкомпромісний тиск на Порошенка, Яценюка, їхніх злодійкуватих союзників і рабоподібних депутатів. Інакше не переможемо.