Війна змінила кожного з нас і забрала найцінніше – мир, спокій, а в когось і домівку, теплі спогади з дитинства, рідні вулички та місця. Катерина з сім’єю покинула рідний Лисичанськ і знайшла прихисток в Ужгороді – тут дівчина пише вірші про війну і вірить – колись обов‘язково повернеться в рідне місто під українським прапором.
Життя дівчини з Лисичанську Катерини Галенко назавжди змінилось після 24 лютого. Весна для неї, як і для багатьох українців, так і не настала. Після початку повномасштабної війни Катерина покинула рідне місто під обстрілами останнім евакуаційним потягом. Після цього атакували залізничні рейки в місті. Цей вірш Катерина написала вже в Ужгороді, в безпеці. Дівчина багато пише про війну.
Ужгород і весна – синоніми, кожен куточок тут наголошує, що життя триває, проте, зрозуміти це всередині дуже важко – картинка ззовні дисонує з тим, що відбувається в країні, розповідає переселенка. Ужгород зустрів її тепло та привітно. Залишатися в Лисичанську Катя не могла – не хотіла, щоб діти бачили жахіття війни.
Тікаючи в невідомому напрямку дівчина була на зв’язку з музикантом Дмитром Шуровим, який сконтактував переселенку зі знайомою ужгородкою. З Дмитром Шуровим дівчину пов’язує музика – творчий шлях поетеси розпочався саме з перекладу пісні «Родина» (родіна – рос.) на українську мову. У 2014 році Катерина вже покидала рідну домівку, проте через кілька місяців змогла повернутися. Ця пісня стала для неї зв’язком з домом.
Згодом авторка захотіла чути цю пісню українською. Після цього Катя зрозуміла, що їй подобається займатись поезією – і видала збірку віршів. На жаль, всі примірники залишились в рідному Лисичанську. В Ужгороді авторка продовжує писати, проте тепер більшість її творів про війну. Знайшла прихисток переселенка в одному з місцевих навчальних центрів. Тут Катя живе з двома дітками й кішкою. В дитячому центрі їм комфортно – тут багато цікавинок для малечі.
Родина проживає в одній з кімнат, де раніше проходили заняття. Катя розповідає – взяли з собою лише речі першої потреби. В Ужгороді Катя живе вже п’ятий місяць і вірить – колись обов’язково повернеться до рідного Лисичанську під українським прапором.
Подробиці в сюжеті М-Студіо:
Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»