Команда представника уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Закарпатській області проінспектувала один з ужгородських ромських таборів. Люди живуть за межею бідності і навіть не мають доступу до питної води. Це одне з найбільших порушень прав людини, розповіли представники омбудсмена. Про це пише Суспільне.
Умови життя в ромському таборі
У одному з п’яти поселень Ужгорода, де компактно проживають роми, до початку повномасштабної війни проживало майже 350 людей. Зараз їхня кількість зменшилась вдвічі. У таборі — 48 будинків. Жанна Токар, соло-мати з 9 дітьми та ще двома онуками, проживає в одному будинку, де з комунікацій тільки електроенергія. Опалюють хату завдяки старій буржуйці. На ній і готують їсти.
“Іду, збираю дрова, син мені помагає збирати дрова в лісі, іду збираю якісь туфлі, палимо і так гріємося. Ми її топимо-топимо, навіть повну накидаємо, але 3-4 години треба на ній аби їсти зварити”, — каже жінка.
У цьому поселенні більшість будинків в такому ж стані. 90 відсотків старшого населенння — не освічені. Працюють одиниці, відповідно й забезпечити собі нормальні умови життя їм складно. “Куди вони підуть робити? Вони ж не грамотні. Тому риються у смітті, мітли виготовляють, кошики, хто вміє. Хто чим займається — так і виживають”, — розповів старший ромського табору Роберт Тирпак.
Всього кілька будинків мають вбиральні та ванні кімнати. Відповідно помитися взимку — проблемно, а замість вбиральні — найближчий ліс. “Туалету у нас нема. Ми ходимо туди — коло річки, де сміття. Десь сусіди мають туалет, до них ходимо”, — каже багатодітна мати Жанна Токар. Додає, що дітей миють у тазику, гріючи воду.
Води у будинку Жанни теж немає. А це, за словами представника омбудсмена у Закарпатській області Андрія Крючкова, — одне з найбільших порушень прав людини. Андрій з командою здійснює моніторинговий візит у ромське поселення у межах парламентського контролю за дотриманням прав людини. Найкритичніше, що ми сьогодні побачили, — це те, що жоден з будинків не забезпечений питною водою, немає доступу до води в поселенні взагалі. Також ми не побачили, щоб були забезпечені санітарні кімнати. У будинках з площею 15-20 метрів може проживати по 10-15 людей”, — зазначив Андрій Крючков.
Проблеми та шляхи вирішення
В Ужгородській міській раді кажуть: воду в поселення провести не можуть, бо більшість будинків зведені без дозвільних документів.
“Наша найбільша проблема в тому, що не можуть тут приписати навіть дітей. Люди мають будинки, але їм не роблять домові книжки, аби можна було прописати тут дітей, онуків. Кажуть, що тут аварійна ділянка. Бачите — іншим тут можна купити землю і будувати заправки, а от бідним людям, які тут живуть більше 100 років, — тим не можна. Але дивіться, я уже старший, але ці діти, вони ростуть, куди їм іти, де їм побудуватися? Влада міста нам не дає. Тому куди їм діватися? Де є місце, там і будують”, — каже Роберт Тирпак.
За словами радника Ужгородського міського голови Віктора Нергеша, вихід — збудувати соціальне житло для ромів, а ці поселення знести. Проте, через війну, це питання не на часі. “Вони поставили собі хату, от побудували просто. Як їм допомогти? Давайте я збоку поставлю і собі. Це ж неправильно. Я вважаю, влада повинна побудувати якісь квартири, віддати їм, а це усе знести — це моя думка”.
Відсутність води та документів — лише частина проблем людей у цьому поселенні. У їх корені стоїть знову ж неосвідченість ромів. Після спілкування з представниками ромської спільноти виявили, що близько половини не вміють читати, писати і рахувати. Велика частина дітей не відвідує школу і дитячі садки. Також в окремих людей немає паспортних документів, — каже Андрій Крючков. “Люди не звертаються до лікаря, не мають права на виплату соціальних послуг від держави. Через це їхні основні права порушені”.
Доступ до освітніх послуг в Ужгороді є у всіх, проте роми самі не бажають вчитися, — переконує Віктор Нергеш. “Освіта у нас безкоштовна. Як українці, так і роми ходять в школу. Але потім більшість ромів припиняють ходити в школу. До четвертого класу вчаться і все — перестають ходити. Батьки не змушують дітей вчитися. Моя думка, і не тільки моя, — якщо діти не ходять в школу і не вчаться — припинити виплачувати дитячі соціальні кошти”, — каже радник мера Ужгорода Віктор Нергеш.
Волонтерка та засновниця благодійного фонду “Благо” Елеонора Кулчар каже: вирішення побутових проблем є першочерговим. “Дитина, яка приходить до школи, повинна бути чиста, охайна і не мати сторонніх запахів. А вони топлять чим? Відходами, із сміття. Звісно, що одяг пропитується таким специфічним запахом. Яка школа їх візьме? Звісно, їм відмовляють в освіті”.
Соціалізація ромів потребує спільних дій влади, громадського сектору і самих ромів. Тільки так можна вирішити проблему, каже Елеонора Кулчар. Наразі є чимало інструментів, які можна використати для соціалізації ромського населення. “Держава має іти на зустріч. Звісно, під час війни бюджету немає, ми це розуміємо, але є багато донорів, які бажають допомогти. Плюс одним з ультиматумів вступу в ЄС є інтеграція ромського народу. Тому було б дуже мудро це використати. Аби донори дали кошти на якесь підприємство, а влада дала місце, де це можна зробити і взяти на роботу ромів”, — розповіла жінка.
Загалом на Закарпатті є 124 поселення, де компактно проживають роми. Команда уповноваженого з прав людини проінспектувала уже кілька з них. За результатами моніторингу команда готує спеціальний звіт. Далі на спільній зустрічі з місцевою владою шукатимуть практичні кейси, як виправити виявлені недоліки. Першочерговими до вирішення саме у цьому поселенні є забезпечення доступу до питної води, паспортизація населення та освіта.
Деталі в сюжеті Суспільного:
✅ Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»