З чим у вас асоціюється Закарпаття? Серед найпопулярніших відповідей туристів будуть гори, термальні басейни, пікантна кухня та… відсутність вбиралень. Проблема, на яку не перший рік не звертають уваги і яка дуже псує туристичний імідж нашого краю.
За кордоном, наприклад, в сусідній Угорщині, все просто – кожні кілька кілометрів є зупинка, де можна сходити в туалет, помити руки і трохи відійти від дороги. Зазвичай ці вбиральні безкоштовні. На території Євросоюзу є великі комплекси, де туалети платні, проте чек, який видає автомат, можна використати як знижку у магазині в цьому ж закладі. На Закарпатті ж максимум можна скористатися вбиральнею на автозаправній станції і те проблематично, якщо в автобусі 50 осіб, а кабінка лише одна. На регіональних трасах немає практично жодної передбаченої для санітарної зупинки вбиральні.
Тож недивно, що туристи самі облаштовують собі туалети, де заманеться. Ліву сторону використовують під туалет, а праву – під фотозону, адже звідси відкривається чудова панорама на Воловець. Зі слів екскурсоводів, це не єдине місце, яке туристи змушені використовувати для задоволення природних потреб.
Нещодавно на Синевирському перевалі відкрили вбиральню. Вхід зробили платним – 5 грн. Не дивлячись на ціну спеціалісти туристичного супроводу все ж таки зітхнули з полегшенням – нарешті можна буде туристам і в туалет сходити по-людськи і руки помити. Однак працює він не завжди…
Таких зупинок, діючих, звичайно, у нашому регіоні на трасах треба з десяток… Однак вирішувати цю проблему в районах, з невідомих причин, не поспішають. Так само, до речі, як і у великих містах. Ужгород та Мукачево – туристично розкручені, проте знайти бодай одну вбиральню у центрі цих населених пунктів проблематично, або й нереально. Василь Бабіля працює в туризмі більше 40 років. Каже, що пам’ятає у центральній частині Мукачева колись було як мінімум 3 громадські туалети.
В Ужгороді ситуація така сама. Зі слів екскурсоводів, туристи з постраданського простору більше з порозумінням ставляться до відсутності вбиралень, однак і вони вже стають вимогливішими. А от умовним угорцям чи австрійцям пояснити, що вони не можуть скористатися туалетом бо його нема дуже важко.
Не менш дико туристи реагують на платні туалети на туристичних об’єктах, де є плата за вхід. Наші закарпатські замки тут лідери за скаргами відвідувачів. Віддавши трохи менше 50 грн. за вхід, людині важко зрозуміти, за що від неї ще просять гроші. Проте вирішувати ці питання мають не екскурсоводи, а влада, до якої представники цієї сфери зверталися неодноразово.
До речі, представники туристичного супроводу не лише звертаються до влади, а й пропонують реальні шляхи вирішення проблем відсутності вбиралень та платних туалетів на культурних об’єктах.
Хочеться додати, що проблема відсутності туалетів не лише туристична. Так, безумовно, це псує імідж краю в очах відвідувачів, проте торкається і кожного жителя краю – антисанітарія, яка панує на самовільно облаштованих туалетах може неабияк зашкодити здоров’ю. Тож необхідність є, залишилося зрозуміти і реалізувати.