Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну на світанку 24 лютого стало страшним сном наяву для всіх без винятку українців. Найбільший жах і шок, без сумніву, відчули мешканці тих міст, які опинилися під масованими ударами ворога в першу чергу.
Наталія Радченко на той час проживала в Києві – працювала нянею у столичній родині. Каже: день початку великої війни в Україні, його біль, страх і сльози залишаться в пам’яті назавжди.
Того дня перші вибухи від ракетних обстрілів околиць столиці пролунали ближче до 5 ранку. І вже за пару годин хтось із киян рушив до аптек та супермаркетів, а хтось – почав збирати речі для евакуації. Виїжджати з Києва вирішила також і родина, в якій працювала Наталія Радченко.
«Мої роботодавці вирішили одразу евакуюватися за кордон. Я з ними поїхати не могла, адже не мала всіх потрібних документів. З цієї ж причини вони не мали змоги забрати з собою свого домашнього улюбленця – кота Кента. Тож ми із ним залишилися удвох», – згадує Наталія.
Втім, надалі дівчина теж не схотіла залишатися в Києві – у чужій оселі та в небезпеці. Але й котика покинути самого не могла. Тож зібрала речі, прихопила Кента, й разом із рудим поїхала додому – в селище Хорошів, що в Житомирській області.
Тоді, на початках війни, ніхто не знав, як далеко сягне військова загроза. Здавалося, що вдома, з рідними буде спокійніше і безпечніше. Однак, за кілька днів тепер уже і в Хорошеві почалися постійні тривоги.
«Дуже швидко після мого приїзду у нас вдома теж стало небезпечно. І ми вже разом із мамою та сестрою вирішили їхати далі, з перспективою виїзду за кордон. Виїжджали 10 березня, їхали автівкою до Ужгорода. Кент знову мандрував із нами. Дорогу подолали спокійно», – згадує Наталія Радченко.
З Ужгорода шлях жіночої половини родини Радченків пролягав тепер до Словаччини. За кордон Наталя з мамою, сестрою Христиною та взятим під опіку Кентом виїжджали у рамках словацько-українського волонтерського проєкту «Татри допомагають Україні».
Наталія розповідає: зустрівши їх у Словаччині, волонтери проєкту допомогли їм заселитися і забезпечили всім необхідним на перший час – від продуктів харчування до засобів гігієни. А головне – повсякчас виявляли всіляку підтримку та готовність допомогти за першої ж необхідності.
Прихисток Наталія з рідними знайшли у хостелі у селі Томашовіце. З працевлаштуванням також допомогли волонтери: Наталя працювала прачкою в пансіонаті, її мати – помічником кухаря. Не нудьгувала й молодша сестричка Наталії Христинка: окрім того, що дівчинка продовжувала дистанційне шкільне навчання, вона також доглядала та гралася з дітками у словацькій родині, з якою потоваришували Радченки.
Словаки поставилися до українських вимушених переселенців з великим співчуттям та приязню, каже Наталія. Окрім усього іншого, влаштовували Радченкам мандрівки, показали туристичні Татри та інші мальовничі місця країни.
Попри те, що на новому місці українську родину прийняли з усією душею, серцем вони щосекунди були з Україною. «Коли війна закінчиться, ми обов’язково повернемося на Батьківщину. А до Словаччини приїдемо неодмінно ще не раз у гості!», – казала під час розмови Наталія Радченко. Казала, бо на момент спілкування ще перебувала за кордоном. Але за пару днів до виходу матеріалу Наталя з мамою, сестрою та Кентом таки повернулися в Україну!
Нині родина Радченків налагоджує звичне життя на рідній Житомирщині. «Ми повернулися додому. Слава Богу, в нас тихо. З великою надією, що все буде добре», – розповіла Наталія. І нехай так і буде, янайшвидше, для кожної української родини, якій довелося зіткнутися з жахом цієї потворної підлої вбивчої війни.
«Татри допомагають Україні» – спільний словацько-український проєкт, який реалізується за підтримки фонду «Donio n. f.». Команда проєкту допомагає охочим виїхати до Словаччини. Консультує, допомагає з прихистком в Ужгороді людям, які не мають де зупинитися, щоб відпочити з дороги аби вирушати далі. У співпраці зі словацькими колегами, волонтери координаційного центру обробляють заявки, шукають доступне для людей житло, координують дії груп, надають інструкції і допомагають з трансфером . Крім того, ужгородська команда закуповує продуктові набори і роздає потребуючим.
Зареєструватися, аби отримати продукти харчування можна за посиланням – https://forms.gle/NJBDQRf7aik6mQHU7
Для виїзду до Словаччини реєстрація тут – https://forms.gle/Y2RVnj8J79CcJVHo9
Допомога здійснюється ГО «Щасливі діти» в рамках спільного словацько-українського проєкту «Татри допомагають Україні», за підтримки програми Donio.
Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»
