День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря, як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібранні було урочисто проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки.
Мабуть, не випадково вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради (22січня 1918), згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Нажаль і сьогодні, після двох десятків років Незалежності, проблема соборності України є не менш актуальною. Мабуть сьогодні, як ніколи раніше, вона потребує єдності і соборності всього українського народу. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.
21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
Головна подія цього тижня, це, безперечно ж – день Соборності 22 січня. Україна знову спробує взятись за руки у живому ланцюзі.
В Ужгороді також відбудеться всеукраїнська акція «Ланцюг Єднання» приурочена до Дня Соборності України 22 січня 2015 року об 11.30 на площі Театральній відбудеться збір учасників заходу. Після чого синхронно із сотнями населених пунктів України рівно о 12:00 візьмемось за руки в знак єдності української нації. Об’єднавши два береги річки Уж ми як і раніше покажемо єдність українців Сходу і Заходу. Під час акції планується збір допомоги для добровольців, що воюють в Пісках та легендарним «кіборгам»
Рік за роком іде, рік за роком мина.
Вже не раз і у власній державі
Ми ставали в ланцюг, і не наша вина,
Що були в ньому ланки іржаві.
Не для скептиків злих, не для зайд-волоцюг
Міцно стиснувши серце до серця,
Ми укотре з’єднаємо руки в ланцюг.
Може він хоч тепер не порветься!
С. Ірванець