З Сергієм Varosh знайомий близько восьми років і без камери його не уявляють взагалі.
Коли ми познайомилися, він лише починав знімати. Точніше – мав дворічний досвід роботи. Сьогодні ж Закарпаття фотографічне важко уявити без нього. Колеги поважають та цінують за новаторство, початківці – намагаються відтворити та спробувати його стиль.
Сергій відкрив студію в Ужгороді, заснував фотошколу, обожнює весільну зйомку та всю індустрію загалом. Цьогоріч він відзніме 40 весіль і з них лише 5 на Закарпатті. Все решта – в Європі. Ну, і одне вже він точно відзняв у Києві – урочисту та чуттєву подію для Потапа та Насті Каменських, про яку гуділа уся мережа.
Утім, ми не лише про це. Говоримо про весільне фото, сім’ю, життя, поїздки, мандри та саморозвиток.
– Сергію, ми з тобою знайомі років 7-8 і без камери я тебе взагалі не уявляю і не знаю як ти жив до того як фото з’явилося у твоєму житті. Коли ти почав фотографувати?
– Досить кумедно, але мене зацікавив процес фотографування на власному весіллі. Я побачив як працює фотограф, скільки емоцій отримує від процесу те, що він реально задоволений тим, що робить і йому цікаво. Це завжди нові знайомства, завжди рух вперед, бо ніколи не знаєш, з ким ти зустрінешся на весіллі, кого ти будеш фотографувати. Це завжди певне випробування для фотографа – чи зможеш ти подолати його, поспілкуватися, знайти спільну мову, розкрити персонажа. І весільна індустрія – це саме те, що я шукав. Багато цікавих людей одружуються, у них є своє бачення життя, стосунки. За цим цікаво спостерігати.
– Скільки років із дня весілля минуло?
– Якраз цього місяця десять.
– Тобто 10 років тому ти зрозумів, що хочеш стати фотографом?
– Так, що було б непогано. Пізніше купив першу камеру, хоча це було не просто, адже це були досить великі кошти для мене. Переконати свою сім’ю, що це правильна інвестиція було доволі складно. Але я ризикнув, спробував, і щоб ви розуміли, в мене камера на той момент коштувала приблизно стільки як автомобіль мого батька.
– Розкажи про свою професійну трансформацію за ці 10 років.
– Мені здається, що дуже важливо завжди добре відчувати те, що є актуальним. Але у той самий час, виділятися з великої кількості фотографів. Це завжди було моєю основною метою. Ніколи не хотів ставати ботом, який заробляє фотографією. Мені приємно, що часто те, що я роблю, стає певним стилем та взірцем для молодих фотографів, для людей які приходять у фотографію. Для того, аби знайти власний стиль та шлях насправді потрібне постійне навчання, аналіз, робота з величезної кількістю інформації, в тому числі і візуальної. Я хочу створювати, а не бути виконавцем.
– Як ти для себе характеризуєш свій стиль?
– Це поєднання багатьох стилів – починаючи від фотожурналістики та документалістики до фешн-фотографії. Сьогодні я усе це поєдную як Сергій Мазур або Сержіо Мазуріні. Перший – це фотографія, яка мені особисто подобається, яку я створюю, це фотографії, які я роблю на майстер-класах, малюю образи. Другий – це весільна фотографія, яка, звичайно, робиться для людей, але з урахуванням якихось моїх думок.
Мені завжди хочеться розкрити цей день особливо, побачити його глибину, щось зі сторони, сховану емоцію. Дуже люблю, коли це можна зробити одразу, але люди закриті створіння і тому інколи потрібен час, аби цю інтимну емоцію, показати. Розкриття особистостей – дуже цікава для мене тема. Намагаюся їх розкривати і додавати трошки фотографічності, без композиційних рішень. У мене якось з’явилася думка, що, коли відкриваєш сайт з весільними фотографіями, гортаєш, а вони всі однакові, там просто набір пресетів… І мені завжди хотілося, щоб коли гортали цю стрічку, то хоча б на декілька секунд зупинялися на моїх фотографіях.
– Чи багато в Україна фотографів, на чиїх фотографіях ти зупиняєшся на весільних сайтах?
– Насправді український ринок весільної індустрії нереально розвинутий. Ми можемо з гордістю сказати, що ми одна із найталановитіших фото-націй саме у весільній індустрії. В багатьох країнах весільний фотограф – це просто людина з камерою, а у нас же люди багато працюють над кожним кадром. Наша весільна фотографія дуже потужна. Хоча для себе відзначаю ще в цій галузі й талановитих італійців.
– Як з’явився псевдонім Сержіо Мазуріні? У нього ж навіть окремий профіль в соцмережах.
– Багатьох людей цікавить ця історія, але українців та італійців. У 2012 у мене була можливість потрапити на італійське весілля. Точніше, це були українці, але весілля робили в Італії. Тобто я – людина, яка не була жодного разу за кордоном, їду на весілля в Італію, в Рим. З найкрасивішою парою. Я не знаю, що зробив такого доброго в житті, що цей подарунок впав мені з неба. Це чудові люди, нереально красива подорож, ми робили зйомку в Римі, було дуже щире вінчання в українській церкві. Красиві люди, сукні, гості, локації. Тоді всі почали реєструватися в Інстаграмі і на хвилі всієї цієї італійської ейфорії, я написав Сержіо Мазуріні.
Але, коли я почав працювати на європейському ринку, то зрозумів, що це було правильне рішення. Ви чули колись як індус говорить ім’я Сергій? (ред. – посміхається) А Сержіо якось всім дуже просто говориться і це доволі інтернаціональне ім’я. Та й загалом мені самому подобається як це звучить, хоча й українська версія подобається.
Є дуже цікаві історії. Сержіо Мазуріні замовляють на весілля і в Україні. Інколи я приїжджаю на подію і зі мною починають говорити англійською, а я у відповідь – українською і розповідаю, що я із Закарпаття. Тоді всі разом сміємось. Люди все ж інколи очікують побачити італійця.
– А щодо іноземних весіль – де найчастіше працюєш?
– Найчастіше працюю у Австрії, зараз потроху починаю їздити в Італію. За кордоном це трошки простіше відбувається, ніж тут. В принципі в Україні весільна індустрія трохи інакше працює. Я працюю в Європі саме з парами або з пленерами, але поки не з агенціями. Часто це бувають люди, які не живуть у тому місті, де відбувається весілля. До прикладу, мій продакшн знімав весілля індусів, американців у Відні.
– Який зворотній зв’язок після цих весіль. Що кажуть тобі замовники, коли ти віддаєш фотографії?
– Дуже часто чую, що це щось неймовірне. Звичайно, вони колись були на весіллях у своїх знайомих і бачили інші фото. Той результат, який в Україні часто вважається просто хорошим, у Європі для середнього сегменту, є просто вражаючим. Мені загалом подобається як там люди готуються до весілля – красиві локації, всі одягаються за дрескодом. Легше працювати, коли навколо все стильне, гарний фон, краєвиди. Звісно, можна підшукати і в Ужгороді цікаву локацію, без проблем. Але у Відні ти просто стаєш і знімаєш в будь-яку сторону.
– Чи немає в тебе після іноземних весіль відчуття, що тобі не цікаво знімати в Україні? Зокрема в Закарпатті.
– В Україні є також цікаві проекти, в які люди вкладають душу. І тут не потрібні Відень чи Париж. Якщо є почуття. Я обожнюю знімати такі весілля. Коли ти знаходишся на такому проекті, реально переживаєш за кожного. Часто стримуєш себе, щоб не заплакати від тієї душевності, яку бачиш.
– Чи часто з тебе ще можна «вибити» цю сльозу, після тої кількості весіль, яку ти відфотографував за 10 років?
– Дуже легко. Я взагалі дуже простий хлопець і банальна річ може мене сколихнути. В такі моменти я розумію, що мені потрібно це висвітлити ще краще, працювати ще більше для того, щоб зробити цим людям приємне. Вони мене запросили на свою подію і ніби до себе в сім’ю. Вони показали мені щирість своїх почуттів, не побоялися пустити мене в своє життя. Тому я дуже хочу, щоб цей кредит довіри був виправданий і я підтвердив свій професіоналізм, і показав що вони зробили правильний вибір.
– Скільки весіль на рік ти знімаєш?
– Цьогоріч – близько 40 і з них лише 5 на Закарпатті. Коли цифри розподілилися таким чином, зрозумів, наскільки добре тут знімати – вийшов з хати, пішов познімав, прийшов об одинадцятій вечора додому, обійняв дружину, поцілував дітей і пішов спати. (ред. – посміхається)
– Окрім весільної фотографії з чого ще складається твоє професійне життя?
– Я займаюся студією. Ми реалізували цей проект разом з другом Ігорем Майхеркевичем. Це простір, в якому кожен може почати малювати за допомогою своєї камери. Кожна з деталей тут підібрана нами та може бути максимально багатофункціональною.
Окрім роботи я також намагаюся багато часу приділяти своїй сім’ї. У мене двоє дітей, з якими зараз дуже хочу налагодити діалог, щоб ми спілкувалися одною мовою. Я хочу їх розуміти, мені цікавий їхній світ. Молодшому 2,5 роки, старшому 8 років. До речі, старший син Діма уже пробує себе у фотографії. Є фотографії Марії Іванчо, які робив він. Він часто був зі мною у студії. Пам’ятаю, що і мене мама брала з собою на роботу у міську друкарню і я знав багато технічних моментів. А оскільки в нас є ще й фотошкола, то Дмитро закінчив її вже приблизно три рази. (ред. – сміється)
– Розкажи про свою селебріті-тему. Мережа гуділа нещодавно про те, що закарпатський фотограф знімав весілля Потапа і Насті Каменських. Але це не перша твоя зйомка для них і не тільки.
– Я почав працювати над art fashion фотографією. Цей стиль я собі сам придумав і почав зі звичайними людьми, які мені подобаються візуально. Виходило справді непогано, але якось я подумав, кому це може бути потрібно і зрозумів, що це люди – шоу-бізнесу. Їм завжди потрібні нові рішення, нові ідеї.
Так я поборов свої страхи і почав знайомитися з зірками, перш за все, на весіллях, інколи через друзів та їхніх знайомих. Знімав концерти в Ужгороді як акредитований фотограф від Varosh. І так потихеньку ці всі діалоги та співпраці вилаштовувалися.
– Про кого з тих, кого ти знімав, можна згадувати?
– Мені насправді подобається працювати з музикантами. Це люди актуальні, цікаві, творчі. Вдалося пофотографувати Потапа, Время и стекло, The Hardkiss, Світлану Лободу, Тіну Кароль. З неконцертних зйомок – Без обмежень, Настя Каменських, Pur:Pur, Аліна Паш, Святослав Вакарчук.
– Публікувати фото з весілля Потапа та Насті, звісно, не можна, так?
– Так! Із Настею – для мене це особливе спілкування. Це людина, яку я бачив у телевізорі ще з дитинства. Моя мама була фанаткою цього дуету дуже тривалий час. Якби вона була жива, то напевно пишалася б тим, що я з нею познайомився особисто. Це щастя, звичайно, що я став частиною їхнього найщасливішого дня. Це був дуже цікавий досвід для мене. Це був новий рівень в професійній діяльності.
Але не без курйозів. На сайті 1+1 вийшов матеріал про весілля, в якому написали, що Потана і Настю фотографував відомий італійський фотограф. Ми дуже сміялися з цього приводу.
– Ти весілля знімав не сам?
– Не сам, а зі своїм супер-офігенним другом Дімою Тараненко. Це людина, яка мені багато в чому допомогла в Києві, це мій гід по цьому місту. Він допомагає мені розібратися з тим світом. Він давно знімає зірок.
– Цього року та став частиною Canon-марафону. Це для тебе важлива подія?
– Це дуже цікавий проєкт, який організував Canon Україна. Він був повністю безкоштовний. Обрали 5-7 місць, куди привезли цікавих лекторів, свою техніку, влаштували майстер-класи, конкурси. Це все відбувалося протягом цілого дня. Всі люди, які цікавляться фото, могли долучитися. Послухати, отримати нові знання. Було дуже багато цікавих фотографів різних напрямків – фуд-фотографії, фотографії портретної, студійної зйомки і одним із них був я. Розповідав про свою графічну весільну фотографію. Це був крутий досвід для мене.