На околицях Ужгорода семеро художників у своїй майстерні виготовляють мобільні пічки, “їжаки” та гачки для розмінування для потреб ЗСУ. Раніше вони тут влаштовували виставки, організовували творчі вечори. Про це пише Суспільне Закарпаття.
Закупляють метал і труби. Виготовляють у майстерні “їжаки”, шпори, або ж пічки, та гачки для розмінування. На “їжаки” зокрема витратили два кілометри труби, розповів виданню художник Андрій Стегура. Також вже відправили 40 “шпориків” замовникам. Зробили більш мобільну версію пічки і назвали її “Фрас”.
Художник Ян Потрогош каже: “Мало місця займає і теж є попит. На КПП, до прикладу, де у вас немає ні газового пальника чи ще чогось, а вам треба щось зігріти, чай чи каву зварити, чи навіть приготувати”.
“Не прямо чорт, а от такий “фрас” наш. Зараз до суботи треба зробити 5, а ми зробимо десь 10. Он там уже нарізане лежить. Як почалася війна, ми десь 25-26-го, семеро людей, це ми — художники, пішли до військкомату ужгородського, але ніхто з нас не служив, тому нас відправили на потім. Що робити? Ну давайте, будемо щось робити — користь ми тільки тут можемо нести, максимальну. Почали робити от такі гнеді. І це ми робили день і ніч — тут жили, робили… Ну от, на 16-те число у нас було їх 3745. Так само було розписано, що куди йшло, коли. Є фотки.
Гроші збирали дуже швидко, у фейсбуці, і це було дуже, дуже багато грошей, і — купляли, купляли метал, різали, варили, гнули і відправляли. Потім зробили пічку — Ян придумав цей шпор”, — розповідає Андрій Стегура.
“Можливо через те, що сидів за комп’ютером, тому всі кажуть, що це я. Взяли за основу Jotul, норвезьку піч, у нас вона є, то ми просто її зменшили в розмірах. 10 кілограмів важить, можна взяти і побігти: ось, закрити, і собі з ним піти. У нас 40 вийшло. Зараз ще хочуть замовляти, але в нас тут не завод, тому ми не можемо їх більше робити. Ось це перший. Інші віддали. Ось він стоїть, до нього йдуть труби. Назвали “Шпор”, так і приклеїлося до нас — вийшла така колективна організація “Шпор”, — каже Ян Потрогош. Якщо взяти загальну кількість, то вийшло близько 500 виробів.
Художник з Києва Володимир Колесніков розповів: “Познайомились з інструктором, який навчає наших хлопців, для розмінування, і він дав нам, у нього вона була цільна, таку штучку і попросив: «А можна так зробити, щоб вона була розбірною? Щоб не тягати таку, а щоб склав, у кишеню поклав і пішов. Майже всі ті речі замовляють ті люди, які з цим працюють. Стосовно металу, то можемо робити все. Ну, чи майже все”.
“Думки такі, що потрібно все-таки робити те, що потрібно. І зручно щоби було це все — ось ці пріоритети йдуть, а потім вже естетика. Закінчиться ця війна. І вона закінчиться тільки, якщо всі будуть допомагати і робити все для того, щоб вона закінчилась”, — каже Ян Потрогош.
Подробиці в сюжеті Суспільного Закарпаття:
Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»