Соціальна кампанія «Пліч-о-пліч» розповідає історію Ксенії, яка разом з синами врятувалась з окупованої Київщини, знайшла прихисток в Мукачеві і тепер навчає місцевих дітей співати.
Ксенія Лавріненко з трьома синами тікала від війни з підвалу свого будинку на Київщині 8 березня. Тоді в них уже закінчилися запаси їжі, води, а зовні не припинялися обстріли. Чоловік лишився вдома, а вона разом із сусідами вивозила дітей. «У машині я весь час молилася», – згадує Ксенія один із найстрашніших днів свого життя.
«Я була в такому стресі, що зараз майже нічого не пам’ятаю про ті події, ніби хтось стер усе з пам’яті. Ми приїхали до Мукачева о шостій ранку. Нас привезли волонтери в місцевий центр для вимушено переміщених осіб. Лише там я почала приходити до тями», – розповідає Ксенія.
Багатодітна викладачка вокалу Ксенія Лавріненко переїхала з Київщини до селища під Мукачево.
«Селище, в яке нас поселили, неподалік Мукачева. Лише 10 хвилин на машині, однак там не було роботи для мене. І я вирішила створити в місцевій фейсбук-групі оголошення. Я написала, що шукаю житло та роботу викладачкою вокалу, бо в Києві я працювала саме за цим фахом. Скажу відразу, що повноцінної роботи не знайшла, проте отримала дещо набагато більше».
Жінці одразу почали писати місцеві та пропонувати допомогу з продуктами, одягом, іграшками для дітей і грошима. Багато хто просто скидав гроші на картку. Відгукнулося близько сотні людей. Крім того, Ксенію запросили співати в місцевий гурт, а також давати приватні уроки вокалу для дітей.
«Ніколи в житті я не отримувала такої підтримки від незнайомих людей. Я була просто шокована. Одного дня ми з дітьми відвідали місцевий монастир, і після сповіді до мене підійшла жінка, сказала, що впізнала мене та дітей, бо бачила оголошення в групі. Сказала, що не може допомогти з роботою, але дуже хоче допомогти матеріально. Коли я побачила, що вона нарахувала на мій рахунок 5000 гривень, то не могла стримати сліз і розплакалась», — пригадує Ксенія.
Крім того, після цього оголошення Ксенію запросили співати в місцевий гурт, а також давати приватні уроки вокалу для дітей. Вона, звичайно, з радістю прийняла запрошення, бо не звикла сидіти без роботи. Дівчина зізнається, що місцеві люди настільки огорнули її та дітей турботою та любов’ю, що вона почувалася там, як своя. І легше переживала тугу за домом і чоловіком. Проте вісті з Київщини часто повертали її у жорстоку реальність.
«Одного дня подзвонив чоловік і сказав, що стріляють десь дуже близько від нашого будинку, що поруч усе палає і горить. Я знаю, який він сміливий, що він нічого не боїться, але тоді навіть він був збентежений і розгублений. Поклавши трубку, я почала ридати, впала на коліна та стала молитися. До мене підійшли мої діти, а потім і інші діти-переселенці, які до цього не ходили до церкви і не молилися, стали поруч зі мною на коліна та повторювали молитви. Я знаю, що діти дуже близькі до Бога, тому вони робили це разом зі мною», – тихо розповідає Ксенія.
Того дня будинок уцілів. Найближча ракета впала за 15 метрів від нього. Ксенія вірить, що спільна з дітьми молитва врятувала їхній дім.
Ледве стримуючи сльози, Ксенія каже, що за цей час війни вона відкрила для себе нових українців – і маленьких, і дорослих. Вона побачила єдність в усьому. І може впевнено сказати, що тепер її дім не лише на Київщині. Її дім – то вся Україна.
«Мене вражає, як наші хлопці відчайдушно борються з ворогом. Вони ризикують своїм життям, щоби захистити жінок, дітей, усю Україну. Це і є справжня біблійна любов до ближнього. Після перемоги буде важко, але ми все подолаємо! Уже весь світ знає, що українці заради одне одного готові на все! Після перемоги Україна буде ще більш успішною та квітучою державою. Ще більш сердечною, душевною, великодушною, і в наших серцях буде ще більше любові!».
Соціальний проєкт «Пліч-о-пліч» розповідає історії про надзвичайних українців. Слідкувати за історіями героїв можна в Instagram та Facebook.
Приєднуйтеся до телеграм каналу «Новини Закарпаття»