Вимушених переселенців з регіонів України поселили в гуртожитках Ужгородського університету. За словами директора студмістечка УжНУ Василя Кепича, в 5-х гуртожитках вишу поселили понад 200 людей, пише Суспільне Закарпаття.
Історії вимушених переселенців
Вже вдруге від війни втікає Ірина. У 2014-му році їй довелось покинути Горлівку і поїхати до Миколаєва. Тепер разом з сином змушена поїхати з Харкова до Ужгорода. Каже: прокинулися вранці від вибухів, швидко зібрали речі і вирушили на вокзал. “Слава Богу, що Україна організувала ці поїзди для евакуації. Ми безкоштовно добралися з Харкова до Києва, з Києва до Львова, зі Львова до Ужгорода. Ми зовсім нічого не заплатили. Приїхали на вокзал, нас зустріли, привезли в гуртожиток, заселили, все дали. Зараз ось повертаємося з обіду, нас нагодували”.
Володимир з сім’єю до Ужгорода їхали на власному авто майже дві доби з Харкова. Розповідає: шукали на картах дорогу через населені пункти, де не велися бойові дії. “В Ужгороді не змогли знайти доступного житла, знайомі порадили звернутися у пункт координації та розміщення людей. “Стільки грошей зараз з собою немає. Тому знайомі дали номер телефону, сказали що тут є гуртожитки. Ми приїхали і тут супер. Питань нема — як би не було, люди прийняли, розселили, все, що потрібно, надали: обіди, вечері, сніданки. Взагалі нема питань”.
Дітей та дружину чоловік планує незабаром відправити до Словаччини, а сам залишається тут. Сподівається на швидке повернення в український Харків. “Чесно кажучи, в такій ситуації ми всі перший раз в житті. Дай Бог, щоб останній”.
Харківчанка Тетяна разом чоловіком, дітьми та собакою приїхали в Ужгород. Чоловік повернувся захищати Україну в Харків. “Чоловіки — так, воювати. Поки ще нічого не знаю, лише доїхав. Дорога зайняла два дні. Тут дуже добре. Розселили, харчі пропонують, воду пропонують. Кімнату дали”.
Киянин Нікіта у 2014-му покинув анексований Росією Крим. Тоді переїхав у Київ. Зараз же приїхав потягом із сестрою до Ужгорода. Вирушили після перших оголошень про можливі бомбардування столиці. Каже: провідниця навіть не хотіла брати гроші за квитки. “Ми стояли на вокзалі з чемоданом, до нас підійшла дівчина, волонтер, почала розпитувати, яка допомога нам потрібна, дала всі контакти. Дуже нас тепло приймають, ми навіть вражені, дійсно. Навіть керівник цього гуртожитку вчора посадив нас у свою машину і ввечері зробив невеличку екскурсію цим районом. Показав магазини, де можна що купувати. Хоча це не входило в його обов’язки. Просто така людина”.
Поселення у гуртожитках
Комендантка одного з гуртожитків УжНУ Світлана Білей, де приймають біженців, працює щодня, до пізнього вечора. “Процедура поселення через міську раду. Тут вже ми їх записуємо, а далі я, як комендант, надаю їм кімнату, тимчасові перепустки. Надаю їм постільну білизну і все що потрібно”.
Директор студмістечка УжНУ Василь Кепич каже: через соціальні мережі попросив про допомогу ужгородців. За його словами, активність людей дозволила розмітити більше людей у гуртожитках. “Я дуже вражений людьми. Носять і білизну, і продукти харчування, і засоби гігієни, і меблі навіть”. За словами директора студмістечка, зможуть розмістити близько пів тисячі вимушених біженців. Владислав, який працює в УжНУ, приніс в гуртожиток пральну машину, оскільки тут облаштовують пральню для сімей з дітьми. “Всю непосильну допомогу, що ми можемо. Збираємося, займаємося допомогою, волонтерством. Залучаємо усіх знайомих, хто ще може допомагати”.
Подробиці в сюжеті Суспільного Закарпаття: