Чи могло падіння курсу гривні в п`ятницю до 30 грн/дол. бути результатом атаки конкретних спекулянтів? Виключати таку можливість було б, як мінімум, дивно. Однак і абсолютизувати її навряд чи варто. На сьогодні занадто багато факторів та рушійних сил, які відчутно тиснуть на національну грошову одиницю. І якщо навіть хтось і проявив більшу «наполегливість», без «підтримки» інших складових вона навряд чи принесла б настільки негативний результат (для фінансової системи та економіки України).
При аналізі причини знецінення нацвалюти завжди є спокуса вдатися до конспірологічних теорій. У наших реаліях це може бути, наприклад, версія, що банки з російським капіталом за вказівкою Кремля валять гривню або ж, скажімо, влада свідомо дозволяє їй падати за вказівкою МВФ, який перед наданням кредитів хоче забезпечити гарантовано «чистий» профіцит платіжного балансу, який зрештою забезпечить майбутні розрахунки України.
Але як і кожна конспірологічна теорія, названі мають свої слабини та грішать спрощеним поглядом на ту чи іншу проблему. Так, щоб реалізувався «російський» варіант, потрібно, щоб НБУ цьому, даруйте на слові, брутально не пручався (у т.ч. його куратори, які працюють у «дочках» російських банків). Друга ж гіпотеза слабувата з тієї точки зору, що надміру глибока девальвація аж ніяк не є гарантом врівноваження платіжного балансу, оскільки потенційно запускає настільки руйнівні процеси в економіці, від яких страждають і експортери – основні вигодонабувачі від девальвації (бізнес яких і так постраждав через війну на Донбасі).
Традиційно зручна мішень для звинувачень в обвалі гривні – населення, яке, мовляв, занадто активно «затоварюється» доларом. І попри і запевнення банкірів, що так, мовляв, і є наразі, подібна версія видається якщо і правдивою, то лише частково. Відповідні сумніви сіє перш за все падіння доходів населення на фоні злету цін. І зрештою надміру панікувати для населення, зокрема, вчора-сьогодні не було явних підстав. Так, ситуація на фронті складна, однак напруга після виходу українських військ з Дебальцівського плацдарму дещо знизилася.
Можна спробувати шукати «цапа-вібувайла» серед імпортерів. Однак і тут не все однозначно. За оцінками окремих банкірів, їх відкладений попит не настільки великий, як багато хто думає (кілька сотень доларів, а не мільярди, як запевняють окремі голоси) – через скорочення, передусім, споживчого імпорту на тлі падіння попиту на нього через значне здорожчання.
-
Читайте також:
- Закарпатський “губернатор” проштовхує на посади людей Януковича
- 200 гривень та Щадей
- У корупційному болоті ужгородської влади поки немає змін на краще
- ІНСАЙД: хто з Закарпатців фінансував антимайдан в Києві
- Керівник УМВС Закарпаття змусив своїх підлеглих пройти наркотест
Проте менш однозначна ситуація з імпортом критичним, який Україна мусить закупати, незважаючи на девальвацію. Йдеться ту перш за все про енергоресурси і, зокрема, Нафтогаз. Однак в НБУ уже неодноразово підкреслювали, що напряму продають йому валюту, а рівень валютних резервів Нацбанку, хоч і гіпернизький, але дозволяє наче протягнути до отримання траншів від МВФ. Якщо ж НАК таки справді пустили самого на ринок, це була б настільки явна дурість за нинішніх умов, що робить її досить малоймовірною.
Можна ще згадати про експортерів, які, як вважається, вперто притримують валютну виручку за кордоном. Дійсно, до того часу, поки був індикативний курс, ця практика була дуже поширеною. Має вона місце і зараз. Водночас з відмовою від індикативу притік валюти наче дещо таки збільшився. Інша річ, яку не можна скидати з рахунку, що через війну на Донбасі та зниження цін на аграрну продукцію на світових ринках валютної виручки об’єктивно стало менше.
Банки-спекулянти (особливо ті, які отримують рефінансування від НБУ). Це вічна версія винуватців падіння гривні.
Хоч диму без вогню явно не буває (питань з приводу прозорості та обґрунтованості видачі рефінансу в 2014-му вистачало), категорично підозрювати, скажімо, конкретні банки з ТОП-20 не так легко, якщо врахувати коротку валютну позицію більшості з них. Навіть якщо вони виграють на валютних операціях, таким «тактичним» заробітком не так легко перекрити «стратегічні» збитки від переоцінки валюти, зростання проблемної заборгованості в портфелі й т.д. Водночас, повторимося, повністю такий варіант виключати не варто. Тим паче, що він більш ніж органічно може лягати на бізнес невеликих банків, які менш активно фокусуються на класичному банкінгу (тобто не на депозитно-кредитних операціях).
Уряд. Не зробити свій внесок у падіння гривні він просто не міг. Неготовність Кабміну радикально урізати видаткову частину бюджету призводить до необхідності фінансування його дефіцит фактично за рахунок значної емісії НБУ – як через викуп ОВДП (з початку року відповідний портфель у центробанку збільшився майже на 19 млрд грн), так і здійснення квазіфіскальних платежів по торішньому «прибутку». Зауважимо, що дефіцит нинішньої версії держкошторису-2015 складає біля 170 млрд грн…
Так хто все-таки основний винуватець? Істина, як завжди, десь посередині. Швидше за все, той чи інший внесок у поточну курсову динаміку (прямий чи опосередкований) внесла кожна з названих вище груп. Якщо ж хтось тією чи іншою мірою «зарвався» (тим чи іншим чином порушуючи чинне законодавство), НБУ (а то й правоохоронні органи) повинні не просто знайти, але й законним чином повинні «зарванців» (або, принаймні, ринковим способом дестимулювати займатися зловживаннями на шкоду всій системі). Причому це має бути не одноразово показова акція, а системна робота. Якщо Нацбанк, звичайно, своєю бездіяльністю/нерішучістю (маючи адмінважелі) свідомо не підіграє «спекулянтам».