У перших числах січня в Ужгороді відкрили пам’ятник Марії-Терезії навпроти кафедрального собору на вулиці Капітульній. І що найбільше вразило багатьох, так це присутність міністра закордонних справ України Павла Клімкіна.
Про цю подію вже чимало написали, і багато ужгородців та гостей міста встигли відвідати сквер навпроти собору, де розташований пам’ятник австро-угорській імператриці, яка увійшла в історію як реформатор та просвітник. Не дарма про реформи Марії-Терезії добре пам’ятають і на Закарпатті, адже завдяки їм місцеве населення отримало змогу здобувати початкову освіту, були обмежені права поміщиків у використанні селянської праці, розширені права дрібних землевласників і багато іншого.
Однак без ложки дьогтю не обійшлося і, що найгірше, причиною тому стала низка висловлювань міністра П. Клімкіна.
Спершу під час урочистої церемонії Павло Клімкін висловився щодо Закарпаття як про певний взірець європейських цінностей в Україні: «Для нас, українців, це завжди був ковток реформ, розуміння, що в рамках єдиної Європи кожен має і може жити відповідно до своєї історії, своєї мови, своїх традицій, і саме тут, в Ужгороді, саме тут, на Закарпатті, в географічному центрі Європи, ми сьогодні відкриваємо пам’ятник Марії-Терезії. Ще цього року ми зможемо зробити ключові, вирішальні кроки на шляху до безвізового режиму, ще багато речей, які приведуть нас до того, що кордонів у єдиній Європі не буде. Ми повернемося до єдиної Європи, до розуміння, що всі ми знаходимося в цій єдиній Європі, і для мене Закарпаття й Ужгород – саме в центрі тієї Центральної та Східної Європи, яку ми втратили, яку ми маємо відбудувати».
Далі він навіть висловив впевненість у тому, що Вишеградська четвірка неодмінно перетвориться на п’ятірку, маючи на увазі Україну.
Склалося враження, що П. Клімкін перейнявся історією та традиціями нашого краю. Ще й під час прес-конференції багато казав про відміну віз у країни ЄС для українців тощо.Проте одним коментарем накликав на себе чимало негативу. Міністра запитали про подвійне громадянство українців, на що він відповів таке: «В Конституції України чітко написано, що подвійного громадянства бути не може, і крапка. Кожен має поважати українські закони. Кожен, хто має два паспорти, повинен розуміти, що його виявлять і застосують відповідні санкції. Скоро буде запроваджено спільний митний контроль, який зробить неможливими випадки, коли на українській митниці громадянин показує один паспорт, а на європейській – інший».
Дещо спробував пом’якшити «удар» по міністру голова Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), народний депутат України (фракція Блок Петра Порошенка) Ласло Брензович. В інтерв’ю MTI він зазначив: КМКС не стурбований тим, що українська влада каратиме тих закарпатських угорців, які мають подвійне громадянство, й підкреслив, що Клімкін перебував на Закарпатті з приватним візитом.
Зрештою, жодного офіційного коментаря з боку МЗС України з цього приводу не було, тому можна припустити, що цей інцидент українська сторона «спустить на гальмах».
Нині з вуст більшості українських політиків, у тому числі Президента й міністрів, чи не щодня чуємо про децентралізацію, європейські принципи, відміну віз тощо. Однак, насправді українські політики звикли жити та працювати за умов сильної центральної влади, а тому процес децентралізації у нас нині має більше формальних ознак, ніж реальних, і вище керівництво держави навіть не намагається зрозуміти особливості того чи іншого регіону.
Так сталося й цього разу. Розповіді про значення Закарпаття для України добре сприймалися загалом, однак заяви по жорсткому контролю на кордоні, недопущення подвійного громадянства стали ложкою дьогтю.
У жодному разі не хочу піддавати сумніву вітчизняне законодавство, яке нині хоча й не передбачає подвійного громадянства, але й не містить жорстких норм покарання за його наявність. Однак у нашому краї історично склалися традиції та певні особливості, серед яких і трудова міграція. Хоча про це не надто розповсюджуються, але більшість тих закарпатців, що мають другий паспорт громадянина країни ЄС, зробили цей крок задля вирішення цілком життєвих проблем: працевлаштування в Європі, пільг або й безкоштовного навчання для дітей у європейських вузах тощо.
Казати про те, що хтось таким чином робить шкоду Україні, – не можна. Навпаки, саме завдяки перспективі отримати роботу в ЄС на правах громадянина є шанс привезти більше грошей додому, на Закарпаття, в Україну.
Український міністр мав би знати про такі аспекти і, принаймні, не бути категоричним. Торік троє іноземців протягом кількох днів отримали українські паспорти та стали міністрами. Це ніби добре. При цьому негарно засуджувати простих людей за те, що вони шукають можливість забезпечити життя своєї родини, йдучи на протизаконні кроки, які навряд чи несуть шкоду державі.
Якщо мовчить МЗС, значить, заява в Ужгороді не матиме якогось продовження. У той же час бажання київських чиновників усе підпорядкувати власному погляду, здається є тією проблемою, через яку реформи в Україні не проводяться. Мабуть, праві були розробники концепції Європи регіонів, що лягла в основу створення ЄС. Чи готова сьогодні Україна працювати за прикладом такої концепції? Здається, ні. Але нині є шанс це збагнути та рухатися у відповідному напрямку, а не лише розповідати про світле майбутнє у вигляді безвізового режиму з ЄС. Це ж не самоціль.