Кожен край має свого героя, якого повинен пам’ятати і шанувати.
Край, що розмістився попід миловидними Карпатами, може пишатися людиною, якою свого часу захоплювався чи не весь світ, чия сила вражала найсильніших.
Іван Фірцак, він же Іван Сила і Кротон – постать непересічна. І попри те, що жив всього півстоліття тому, вже оповита легендами, історіями, приналежність до реальності яких визначити зараз майже неможливо у силу різних обставин. У тому числі і режимних. Тим не менш, закарпатці мають змогу дізнатися більше про життя найсильнішої людини світу свого часу із книги Антона Копинця «Іван Сила на прізвисько «Кротон», котрий був товаришем велета.
Редакція Нового Закарпаття, прочитавши книгу, вибрала кілька цитат із роману, які демонструють Івана Фірцака як особистість, його характер і життєві позиції. Ними і хоче поділитися зі своїм читачем.
Тож ось який ти, пане Прохазко, чоловіколюбець! Айбо я тобі потакати в сьому ділі не буду. Мене люди заплюють. Усіх п’ятьох викинеш не вулицю? Де зароблять собі гроші? Що будуть їсти їхні жони, діти? Ге, ні, пане Прохазко! Так не бавимося!… І на що я брався за оте чортове колесо сам? Айбо їм хотів полегшити роботу… А воно он куди покрятало, корінець би ‘му висох!
Звідки той Ян так багато знає? Ліпше, правда, багато знати, аніж багато мати. Млинові в роботі допомагає вода, а чоловікові в житті – знання. Хочеш багато знати – не ганьбися знаючого запитати. Так кажуть мудрі люди. Та які я маю знати мудрощі, коли чотири зими ходив у школу? Можу биті букви упізнати, знаю помолитися…А далі – що? Треба, майже, вчитися. Знання в голову прибереш – ніколи ніде не пропадеш…
Господи, який се нечесний світ! Тепер куди подінуся? Та домів ганьба повертатися. Якби гроші заробив, тоді б я поїхав, засватав би Терку. Айбо, де той заробіток знайти? Скільки можна отак витерпіти? Тиждень, два, місяць? Не дай, Боже, аби я довго сидів на шиї сього доброго чоловіка. Своїх діточок не може, а мене прийняв до себе. Хто я йому – брат чи сват? Смішний якийсь. Відстоює славу і честь своєї республіки. А чи захищає республіка його самого, Франту, Воржбіла? Кому вони потрібні? Викине їх Прохазка на вулицю, то хіба в гробі захисток знайдуть…
З’явитися на світ, то не так уже й складно. Добре прожити на світі – то величезна мудрість. Та хто мені оту мудрість дасть, окрім мене самого. Чоловік сам мусить робити своє життя ліпшим. Зроби його, коли навколо тебе все крутиться-обертається не так, як би ти хотів…
Якби він (професор Нейман – ред.) побув у нас, у Карпатах, то сам би побачив, що такого краю ще не зустрічав, хоч і весь світ обколесив. Затрумбече трембіта, а по горах разом з її піснею розпливаються овечі отари. Десь там, у долині, почулася троїста музика. То верховинці весілля справляють. Веселої тягне гуслярик, замашно ріже в бубон його побратим, а цимбаліст виграє, як оті поточки, що збігають з гір та освіжають серце. Господочку, якби скоріше знову повернутися на отчу землю та до кінця свого життя не стати зайди світом! Бо кажуть, усюди добре, а дома найліпше.
Один раз аби я вирвався із чужини, то й десятому буду розраджувати думати про неї. Ліпше дома буля печена, як у чужому світі калач верчений.
Життя, як сон. Ті рани, що наносить іноді воно, саме й загоїть. А ще життя – як драбина. Одні ідуть угору, другі – вниз. Сам білий світ, як трамвай: одні проходять, другі виходять з нього.
На таку крайність ти не підеш. Ти мусиш учитися. І дякувати Всевишньому, що на твою долю випала щаслива зірка, під якою ти народився. Лише тоді ти по-справжньому відчуєш щастя, коли своє мистецтво, свою природну силу будеш показувати не тільки чехам та словакам. Най дивиться білий світ і заздрить, що такий невеликий, убогий край має богатирів, котрі здатні прославити слов’янський рід! Ти маєш гордитися навіть своїм прізвищем. І завжди думай про завтрашній день.
За гроші розуму не купиш. Бо де говорять гроші, там правди нема. Силу треба мати, а гроші будуть.
Всюди бавлять гроші. Народишся – плати. Повінчаєшся – плати. Ховають – плати… Великий містер оті грайцарі!
По правді, ба ци на довго буде тої сили? Гей, якби ще найти якогось фігляра, аби гроші добрі заплатив, бод уже їх треба. Маленькі підростають. То у кожний ротик треба дати по ложці… Та то, може, якось уладиться, аби більше війне не було. Бо кожному видко – не траву косити збираються німці, коли марширують по вулицях з тими канонами-пушками та машинами. То велика біда може статися. Недобре то буде, корінець би ‘му висох!.. Гей, недобре… Пани бісяться, бр мають доста грошей. А на війну підуть такі, як я.
Я здатний на все, окрім злодійства!
Я постою отут, над нивкою… Ба ци радуєшся ти мені, земле, так, як я тобі радий? Не гнівися на мене. Бо не з своєї вини я тебе залишив. Знаю, ти можеш обійтися без мене, айбо я без тебе – ніколи!
- Читав про вас, читав і гордий тим, що робите славу Чехословацькій республіці!
- Чехословацькій республіці? – роздратувався Іван. – Гей, ні, дідику, не республіці, а своєму роду, русинам із Підкарпатської я славу приношу. Бо від них я пішов. Бо вони дали мені і корінь, і силу…
Хіба я злий? Чоловік має бути або дуже злий, або дуже добрий. Середняком бути не може. А мухотрясом жити не хочу!
***
P.S. Якщо ви ще не прочитали книгу про відомого закарпатця-велета, дуже радимо це зробити якомога швидше! 🙂
Джерело