«У цьому світі мене по-справжньому дивують лише дві речі – зіркове небо над нами і моральний закон всередині нас», – писав Кант. Якщо ви розділяєте хоча б половину цього твердження, не проґавте можливість стати свідком одного з найгарніших і найвідоміших явищ нічного неба Північної півкулі, головного «зорепаду» літа – метеорного потоку Персеїди.
Щоб зрозуміти, як і де «ловити зірки», Наталя Анікєєва, спеціально для Varosh, поспілкувалась з фізиком і астрономом Віктором Ганусом.
– Яка природа «зорепаду»? Чому саме Персеїди набули такої популярності?
– Першопричинами метеорних потоків є комети, які обертаються навколо Сонця. Метеор – це явище, породжене метеороїдом, тобто кам’яною пиловою частинкою, яка виникла унаслідок руйнування комети і літає у космосі та про яку ми не знаємо, допоки її орбіта не перетнеться з орбітою Землі. Тоді внаслідок тертя у верхніх шарах атмосфери вона починає грітися і спалахувати, і ми бачимо на небі «падаючу» зірку, а насправді – згорання метеорної частинки. Якщо метеороїд був достатньо крупним, масою кілька грамів або кілька десятків грамів, то він не встигає згоріти в атмосфері і падає на землю, а його залишки називаються метеоритом.
Персеїди – лише один із видів метеорних потоків, його можна спостерігати щороку з 17 липня по 24 серпня, коли орбіта руху Землі перетинається з орбітою комети Свіфта-Таттла. Її період обертання – 133 роки, але через хвіст комети наша планета проходить щорічно. Ядро комети є конгломератом льоду, кам’яних часточок, піщинок, вкраплень мінералів. Його уламки і потрапляють до атмосфери Землі, спалахуючи в ній, наче зірки. З’являються вони, якщо дивитися із поверхні Землі, поблизу сузір’я Персея, через це і отримали таку назву. Кількість метеорів не є стабільною, а змінюється із року в рік, прогноз на 2019 – від 60 до 80 «падаючих зірок» за годину. Кожна метеорна частинка зовсім по-різному себе презентує – чим вища швидкість польоту, тим яскравіше світіння. Такі маленькі, а породжують настільки грандіозні явища!
Персеїди багаті на боліди. Це явище того ж роду, що метеори, тільки значно масштабніше. Болідам властивий яскравий слід та специфічний тріск, схожий на звук тканини, яку розривають.
Чому саме Персеїди є такими «розкрученими»?
Є декілька простих причин. Перша – сприятливі умови для спостерігачів: літо, теплі ночі, пора відпусток. Друга – їхня видовищність, вони дуже рясні, і третя – Персеїди дають найбільшу кількість зафіксованих болідів.
– Коли і де ліпше за ними спостерігати?
– Загалом побачити Пересеїди можна із середини липня і до 24 серпня у будь-якому місці з якомога меншою кількістю штучних вогнів. Але цьогорічне спостереження не буде особливо результативним через повний Місяць, який створюватиме яскравий фон та засвітку. Проте Місяць зайде до сходу Сонця, тож найліпший час для споглядання – ніч з 12 на 13 серпня у передсвітанкові години, близько 3-4 ранку.
– Чи істотно впливає світлове забруднення на спостереження?
– Так, безумовно. Можу порекомендувати інтернет-ресурс з актуальною картою світлових забруднень, де можна підібрати оптимальну локацію для астрономічних дослідів (https://www.lightpollutionmap). Варто від’їхати хоча б на 5-10 км від міста. З найближчих до Ужгорода місцин у межах доступності можу порекомендувати Оріховицю, Невицький замок, Великі Геївці, Анталовецьку поляну тощо. Але для повноти вражень, звісно, ліпше їхати у Карпати.
– Чи обов’язково мати спеціальне обладнання? Як споглядати аматорам?
– Щоби насолодитися явищем, не треба ніякого обладнання, навіть не обов’язково знати карту зоряного неба і де розташоване сузір’я Персея. Варто дивитися на північ або північний схід, але загалом куди б ви не повертали погляд, шанс побачити метеор Персеїд є завжди. Вибираєте темне місце з якнайбільшим оглядом неба, виділяєте кілька годин для спостереження, збираєтеся родиною і друзями, оскільки одна людина не може охопити поглядом всю півсферу, берете каремати і ковдри. Якщо вас багато – лягаєте як пелюсточки у ромашці, голова до голови, тоді в кожного буде свій зоряний сектор і змога зафіксувати більшу кількість метеорів.
Ті, в кого є цифровий фотоапарат з витримкою хоча би 15 секунд, мають шанс встигнути зафіксувати «зорепад» на світлинах. Для фотографій я б радив ставити витримку, яку ваш апарат дозволяє в автоматичному режимі. Закріплюєте його на штатив, гарно наводите різкість, вимикаєте стабілізатор, ставите на ручне фокусування, обираєте мінімально можливу фокусну відстань для цього об’єктиву, можна поставити на серійну зйомку і менше відволікатись від споглядання. Також зручно мати дистанційний пульт для того, щоби зайвий раз не відвертатися і не пропустити появу чергового сяйва алмазних крихт на небосхилі.
«О чем я думаю? О падающих звездах… Гляди, вон там одна, беззвучная, как дух, алмазною стезей прорезывает воздух, и вот уж путь ее — потух…». Замовляйте бажання та піднімайте свої голівоньки догори!
Фото: Оксана Ващук